Приблизно 1 тис. людей приходить у вихідні відпочивати на Дальній пляж біля міського ставу в Тернополі. Вчасно допомогти тим, хто тоне, водолазно-рятувальна служба не завжди може — бракує працівників і технічних засобів.
На ставі працюють 2 водолази та 4 матроси, тоді як штат служби мав би складатися з 9 водолазів і 16 матросів.
— Матрос за місяць отримує 560 гривень, водолаз на 200 гривень більше. За такі гроші залишаються одні пенсіонери. Водолази йдуть на пенсію в 50 років, — розповідає начальник водолазно-рятувальної станції Борис Мацьків, 61 рік.
Він каже, робота водолазів небезпечна.
— Кожного разу, як мої люди йдуть під воду, ризикують власним життям. Усі шість кисневих балонів уже прострочені. У будь-який момент можуть зірватися. Перевірити їх немає де, а купити нові — немає за що, — розповідає Борис Мацьків. — За правилами техніки безпеки користуватися ними не маємо права. А з чим тоді працювати?
Крім офіційного пляжу, рятувальники стежать за порядком і на "диких" — Циганочці, Сидоренці, Білецькому та Кутковецькому. Особливо небезпечна зона біля каналу, що поблизу села Біла. Там мілина одразу переходить у 10-метрову глибину.
— На всі нештатні ситуації на річках і озерах у Тернопільському, Зборівському, Теребовлянському та Збаразькому районах має виїжджати аварійно-маневрова група. Такої в нас уже давно немає. Тому, якщо треба рятувати чи шукати потопельника, їде вся наша служба. Став тоді залишається без допомоги, — каже Борис Мацьків.
Улітку водолази одягають 25-кілограмовий апарат із киснем, ласти й маску. Коли температура нижча ніж 14 градусів — беруть ще універсальний гідрокомбінезон і боти. Тоді вага спорядження сягає 60 кг.
— Якось у жовтні приїхали на Івачівське водосховище утопленика шукати. У цих захисних костюмах виходимо, а якийсь дід сміється: "Хлопці, в мене гумаки не так багато клеєні, як ці ваші комбінезони", — ділиться водолаз Володимир Гевко, 50 років. Приносить помаранчевий гідрокостюм.
— Термін його експлуатації — рік, — веде далі. — А ми ж його роками використовуємо. Латок на ньому повно. На глибині нічого не видно. Дно засмічене — дроти всякі, корчі. У будь-який момент за щось зачепишся — і нова дірка. Виходиш із води весь мокрий.
На березі стоять два старі катери. Старіший із них, "Спасательный", 1981 року випуску, вже давно не на ходу. Користуються на п"ять років "молодшим" "Чібісом". Він за годину роботи "з"їдає" до 33 л бензину. Нині на господарстві в рятувальників є 15 л пального.
— Із часу незалежності України ні одної залізячки не отримали на ремонт техніки. Запчастин немає. Із одного катера на інший деталі переставляємо, — скаржиться Мацьків.
Щоб хоч якось вирішити проблему, станція придбала три пластмасові човни ВЛ-310. Та вони прогулянкові. Якщо в човні є матрос і рятувальник, то для плавця, якого їдуть рятувати, місця немає.
Водолази виходять на роботу через день. Чергують на посту з дев"ятої ранку до 21.00. Матрос стежить за порядком на воді вночі.
— Найбільше проблем маємо з п"яними, вони вважають, що дуже сміливі, — каже матрос Степан Кушнірина, 51 рік. — Якось о пів на десяту вечора прибігає до мене один відпочивальник. Його друг поспорив, що став перепливе. Я його наздогнав уже на середині. Ще б 50 метрів — і чоловік пішов би під воду. Кинув круг, довіз до другого берега. Усе, кажу, тут неглибоко. Можеш ставати. А він як став, так і впав. Під градусом був.
Минулого року на Тернопільському ставі сталося шість нещасних випадків. Цьогоріч — жодного. Від початку купального сезону 1 травня працівники водолазно-рятувальної служби врятували життя п"ятьох людей.
2 
1
Коментарі