Ранок селяни Борщівки та Малої Любаші Костопільського району Рівненської області починають із кип"ятіння води. Місяць тому районна санепідемстанція категорично заборонила їм пити сиру воду з криниць. Люди почали частіше скаржитися на головний біль, розлад шлунку та нудоту.
У своїх бідах селяни винуватять військових. За кілька кілометрів від сіл іще з радянських часів розташований полігон, на якому час од часу проводять навчання й утилізують боєприпаси. Торік у червні гриміло так, що в деяких хатах повибивало шибки.
— Стіни у хаті від кутів повідходили, вікна потріскали. Це що, нормально? — бідкається на подвір"ї 74-річна Неоніла Цимбалюк. Її дім стоїть на околиці Борщівки. — Кажуть, знешкоджували старі боєприпаси. А від них "грибки" були на півнеба, усе пилюкою та піском засипало. Якийсь уламок вилетів на пасовище. Над селом увесь час стояли чорні хмари, а потім із них дощ полив.
— Ага, і попалив нам увесь урожай, — додає зять Неоніли Степан Басюк. — Не знаю, що в тому дощі було, але пропали всі мої помідори та картопля. Листя на деревах почорніло і скрутилося. А в лісі біля полігона посохли навіть дуби.
Після нищівного дощу селяни пішли на річку Замчисько забирати сітки з рибою.
— Витягли, а в риби очі червоні, як помідори, половини луски немає, — згадує Степан. — Лежить у сітці догори животом. Ми її кинули назад у річку. У лісі — ані ягід, ані грибів.
Замчисько тече від полігона до райцентру. Селяни беруть з неї воду на полив городів, напувати худобу. Вода у криницях мутна — аж жовта.
— Від води у мене серце боліло, у горлі дерло, як наждачкою — все через ті дурні вибухи, — каже Неоніла. — Сусідки скаржились і лікарці, і голові сільради. Просили, щоби якось на військових вплинули — набридла стрілянина.
Неоніла підходить до криниці. Просить зятя набрати у відро води. Степан відливає трохи її у склянку і роздивляється на світлі.
— Бачите, яка жовто-зелена? У мене часом корова морду відвертає від того пійла. Як беремо воду для себе, то кип"ятимо. Потім треба ще дати відстоятися два дні, щоби пити, — навчає Степан. — Дехто не такий обережний, п"є сиру і дітям дає. Але то дуже нерозумно.
У жовтні в Борщівку та Малу Любашу приїхала районна санепідемстанція. Брали проби води, повітря та ґрунту.
У землі й атмосфері не знайшли нічого, тільки в деяких криницях кількість бактерій перевищувала норму в десятки разів. Зі штучних хімічних сполук у воді подекуди виявили нітрати. Після цього сільрада закупила на півтори тисячі гривень таблеток "акватабс", щоби почистити воду. Кожну таблетку ділили навпіл або на четвертину — залежно від глибини колодязя.
— Роздавали безкоштовно. Нам теж кинули половинку до шкільного колодязя — знайшли кишкову паличку. З криниці бере воду прибиральниця, поливаємо рослини. Собі лише чай робимо, — каже молода директорка борщівської школи Ольга Фесюк. — Їдальні при школі немає, діти ту воду рідко п"ють.
Снаряд розлітається максимум на десять метрів
Учителька Анжела Михальчук принципово п"є лише мінеральну або джерельну воду. Дітям купує соки.
— Щотижня витрачаю на воду до десяти гривень. За шість купую шестилітрову пляшку питної води у Костополі, на решту — мінералку. У селі ціни трохи вищі, — пояснює вчителька. — На борщі та супи воду кип"ячу. Купатися і прати, на жаль, треба у сирій. У мою криницю кинули півтори таблетки, але то не дуже допомогло.
У сільському магазині та кіосках літрова пляшка найдешевшої мінералки коштує півтори гривні.
— Я звикла пити сиру воду. Сама родом із Карелії, там дуже чиста вода, — 65-річна Зінаїда Михальчук пере надворі білизну. — Нашу криницю місяць тому хлорували. Три дні брали воду у сусідів, а потім на свою перейшли. Думаю, воду таки забруднили військові.
Прес-секретар 13-го армійського корпусу Віктор Шубець категоричний.
— Не треба вірити пліткам селян. Ніяких масштабних навчань ми на полігоні не проводимо. Снаряд розлітається максимум на десять метрів, а не на кілометри, — заперечує військовий. — Шкоди навколишньому середовищу немає.
У березні обласна та районна санепідемстанції провели повторне обстеження криниць. Після "акватабсу" вода дещо поліпшилася, але пити сирою її все одно не дозволяють. Кількість небезпечних бактерій подекуди перевищує норму в два рази.
— Жодних доказів того, що до забруднення води причетні військові, ми не знайшли. Люди просто панікують, — говорить начальник районної санепідемстанції Валерій Стельмащук. — А ще не треба близько до криниць гноївки і вбиральні ставити. На сході пояснили селянам, що воду треба кип"ятити. Вона трохи не "дотягує" до питної норми — от і все.
Голова сільради Світлана Ковальчук, 35 років, теж переконана, що в усьому винуваті селяни. На запитання відповідає нелюб"язно і намагається закінчити розмову.
— Навіщо вам знати результати аналізів? Нашим людям треба краще колодязі чистити, — каже голова. — У деяких криницях справді є нітрати та пліснява — "зеленуха", але селяни самі винуваті. Краще хай сміття у воду не викидають і не шкодують грошей на хлорування.
Водогін для сіл можуть профінансувати з держбюджету
На водогін для Борщівки та Малої Любаші потрібно щонайменше 200 тис. грн. Районна влада сподівається, що будівництво розпочнеться цього року.
— Я їздив радитися у Національний університет водного господарства до Рівного. Шукаю, хто візьме за роботу дешевше, — розповідає голова Костопільської райадміністрації Олександр Садикін, 50 років. — Тільки на виготовлення проектної документації потрібно викласти зо 30 тисяч гривень. Ці гроші дамо з районного бюджету, більше просто не потягнемо. Проситимемо з держбюджету окрему субвенцію, голова облдержадміністрації обіцяв посприяти.
6 
35413
Коментарі
1