"Дальше Турки не пошлють, — жартує турківський міський голова Геннадій Брич, 76 років, чи не найстаріший мер в Україні. — Сказали перебиратися сюди зі Сколе, де секретарював у райкомі. Приїхав у Турку — а тут жодної асфальтованої дороги нема. Край світу! За австрійських часів тюремщика, який тікав із-під конвою і ховався у Борині неподалік від Турки, через три роки амністовували — такі нестерпні умови життя були".
У загубленому в Карпатських Бескидах райцентрі на сім тисяч душ Геннадій Кирилович Брич головує з 2002-го. За часів Радянського Союзу 11 років працював тут першим секретарем райкому партії. 2006-го комуніста переобрали на посаду мера.
На вулицях Турки рідко зустрінеш жінку на високих підборах: дороги й тротуари перекопані, латка на латці, всипані щебенем і гравієм. Понищені комунікації. Центром міста проходять залізничні колії. За дощової погоди електричні розряди зрешетили труби, прокладені без катодного захисту.
Повз Турку течуть річки Стрий, Яблунька Літмир. Проте води у кранах бракує, особливо в посушливе літо. Каналізація працює з перебоями, значну частину моторів і труб очисних споруд у 90-х роках розікрали на брухт. Єдину громадську вбиральню тимчасово обладнали лише місяць тому — перед четвертими Всесвітніми бойківськими фестинами.
Вулицями тягнуть газові труби. Газифікували понад половину з майже 2000 домогосподарств. У решті палять вугіллям і дровами. Від централізованого опалення мерія відмовилася.
— Узимку 2003-го місто мало не замерзло, добре, що з Донбасу три вагони коксу привезли. Червоноградське вугілля неякісне, горить слабо, бо каміння і зольність високі. А переробити стару котельню з вугілля на газ — ще більші гроші, бюджет не потягне, — пояснює міський голова Геннадій Брич. — Ми так домовилися з людьми: даємо безкоштовну газову трубу до подвір"я, а далі підводку хай роблять за свої гроші, ставлять котли і палять.
Річний бюджет Турки — 1,7 млн грн. Його формують із 25% місцевих надходжень — решту забирають районна та обласна влада.
Чимало школярів стоять за ятками на базарі
Найбільші підприємства Турки — світлотехнічний завод, щебеневий кар"єр і швейно-галантерейний цех — дають роботу кільком сотням людей. Зарплата до 1 тис. грн плюс 25% доплати за статус мешканця високогірного району. Статки невеликі. Майже половина жителів райцентру подалися за кордон.
У м"ясних крамницях продають лише ковбасні вироби, вирізки тут не купиш. На продуктово-промисловому базарі торгують місцеві жителі.
— Чужих сюда не пускаємо, тут своїм продавцям місця мало, — 26-річна Марічка Локотюк поправляє цінники на ятці з болгарським перцем, помідорами, цибулею, баклажанами та огірками. Жінка щойно відпустила сітку перцю по 3,5 грн господині. — Люди зараз салати крутять, а помідори чи перець менше 2 гривень не подешевшають. Привозимо овочі з Чернівців.
Одяг і взуття на базарі дешеві, переважно турецького та китайського виробництва.
Чимало школярів стоять за ятками на базарі — допомагають батькам заробляти. У двох одинадцятирічках на тисячу парт набереться заледве до половини учнів. Дітей у горах родиться мало. Смертність висока.
Поміж дерев"яних хат на покручених вуличках Турки зводять двоповерхові будинки з цегли та шлакоблоків.
— Будуються переважно підприємці, — каже міський голова. — От у нас лазня була, але без води й каналізації занепала. Прийшов до мене місцевий бізнесмен, каже: дайте ту ділянку в оренду, я лазню відновлю, але ще три поверхи намурую під сауну, готель і ресторан для туристів, щоб перекрити видатки. Це ж не Львів, де за годину побанитися 50 гривень платять. Тут зовсім інші суми. Заможних людей у Турці мало.
На мосту через Яблуньку міського голову зупиняють перехожі, цікавляться, коли завершиться ремонт доріг. Береги пересохлої річки захаращені пластиковими пляшками.
— Нам би хоч одного сміттєвоза, — хитає головою Брич. — На фестинах обласна влада обіцяла виділити, але обіцяного три роки чекають. А ще — хоч би одну книгарню відкрити. Усюди торговля — все, що до хати треба, продають. А доброї книжки дитині ніде купити. Як її розуму навчити?
Худобу тримати нема за що
Щосереди в Турці великий базар худоби. Коней, корів і свиней привозять підводами та машинами. Ярмаркують із третьої ночі.
— Зараз базар біля сільгосптехніки, на околиці, певно, найбільший в Україні. А раніше в центрі все мекало, рохкало й пищало. Нароблять — сморід на ціле місто, — пихкає димом з мундштука 78-річний турківчанин Дмитро Бордун. — Тут до кордону — через гору перебратися. Бувало, вкрадуть у Словаччині чи Польщі табунець коней — і в Турку на базар продавати. А зараз торги бистрі, до восьмої ранку дві-три підводи з пацятами лишається.
За молочних поросят на базарі в Турці правлять 45–60 грн. Корів і биків селяни спродують по 9–12 грн за 1 кг живої ваги.
— Заготовщики на забій забирають, — бідкається біля корови 40-річний Василь Ільків із села Нижня Яблунька. — Прийдуть, навіть не важать, тільки мацнуть, чи шкіра дуже від костей відстає. Ага, відходить — значить тоща, не дуже — то середня вгодованість. Ясно, що наживаються, але худобу тримати нема за що.
2 
35413
Коментарі