Ексклюзиви
Пʼятниця, 25 травня 2007 07:04

У лісі під Львовом поселився циганський табір

Автор: фото: Юлія ЛІПІЧ
  В Оброшинському циганському таборі прогулюється однорічна Анжелка Чава. Дівчинка шукає щось поїсти
В Оброшинському циганському таборі прогулюється однорічна Анжелка Чава. Дівчинка шукає щось поїсти

"Зараз потепліло, тому не можна залишати хату відчиненою. Селом ходять цигани, просять, а інколи можуть щось поцупити", —  непокоїться мешканка селища Оброшине Пустомитівського району Львівської області Наталя Балда.

Минулої весни в лісі біля селища Оброшине з"явився циганський табір. Роми поселилися біля зупинки електрички. Поставили чотирнадцять кибиток, у яких живуть п"ять сімей. Зі Львова їхати 15 хвилин.

У лісі жарко. Під вечір кусають комарі. Біля двох кибиток розпалене багаття. Господині готують вечерю.

— Пуіланко! Пуіланко! — кричить 44-річна Любов Чава. Жінка одягнута в колись білу подерту кофтину та широку спідницю. Курить "Прилуки".

— Цілу зиму тут мучуся, — каже циганка. — Приїхала на Львівщину із села Порошкове Перечинського району Закарпатської області. У кибитці нас четверо: я, мій син Юра та донька Марія з онукою Анжелкою. Марії скільки років? Шістнадцять, сімнадцять, вісімнадцять, — рахує на пальцях.

У Люби задзвонив мобільний телефон. Із-за пазухи вона дістає телефон – розкладачку "Самсунг".

— Це старший син телефонував. Він і мобільник подарував, — неначе виправдовується. — Із нами не живе, у Молдову пішов. Але чого ми стоїмо? Заходьте до нас у гості.

У Любиній кибитці замість дверей — старе потерте покривало. Половину помешкання займає ліжко. На ньому ночує уся родина Чавих. Збоку до стіни прикріплена підставка. На ній лежать дві буханки свіжого білого хліба та чотири пачки "Мівіни". Збоку пічка. У ній взимку готують їжу.

Сім"я Чавих сидить навкруги вогнища біля своєї "хати". На вогні смажать рибу та варять каву.

Із "жебрів" повертається Любина донька — 18-річна Марія Чава. Це — невисока худорлява дівчина. Сідає біля вогнища.

— Ми — бідний, але дружний народ! Моя тьотка Лєна із Закарпаття вже вісім років хворіє на рак. Так ми всі їй складаємося по 5–10 гривень. Вона ж не може працювати.

Доки Марія розповідає, її донька 1-річна Анжелка відкриває замок моєї сумки.

— Анжелка, перестань. Тьотя грошей не має, — каже Марія.

— А тут живе мій двоюрідний брат, — показує на сусідню кибитку. — У нього двоє дітей: Сіндіка та Артур. Жінка його вісім місяців назад утекла з табору. Оставила йому дітей, от він, бідненький, і мучиться. Залізо збирає, на кусочок хліба просить.

До багаття сходяться діти: Сіндіка, Сашко, Яна, Артур та Анжелка.

— Яна, Яна, йди сюди, — гукає Люба. — Тьотя не з міліції. Не бійся. Наші діти страшно міліціонерів бояться.

Яна — маленька щупленька дівчинка з розпатланим брудним волоссям. У неї замурзане лице. Жує свинячу шкірку.

— Моя мама крумплі з м"ясом варить, — хвалиться Яна перед дітьми.

У таборі здіймається лемент.

— Сіндіка не брала, Сіндіка не брала!

Зникла аудіокасета із циганськими піснями. З"ясовують, хто її поцупив.

До натовпу підходить 20-річний Юрій Чава. Він тут за старшого.

— Що сталося? Хто взяв касету? — питає.

За господарем прибіг його чорний собака Рекс. Пес почав обнюхувати розкидані пляшки та пакет з-під майонезу.

— Мене барон призначив, — каже. — Наш барон Роман живе в Ужгороді на Закарпатті. Він має власний бар, машину, водія. Інколи збирає нас, вчить, щоби не крали. Хоча різні цигани трапляються: є, що просять, є, що крадуть. Але у людей, біля яких живемо, не крадуть. Я сварюся.

На плечах несе дрова 16-річний Геннадій Терпак. До нього підбігає 19-річна Наташа.

— Вона — українка, — каже Юра.— Я її полюбив, а вона Гєну полюбила. Усе покинула й до нього жити перебралася.

Наташа підходить ближче.

— Я зі Львова, тому прізвища не скажу, — говорить дівчина, ховаючи очі. — У мене батьків не було. Я жила на вулиці Князя Романа (центр Львова. — "ГПУ".). Працювала то в піцерії "Пронто", то в ресторані "Антей". А потім Гєну зустріла і покохала. Живу тут із ним, мені подобається.

— У нашому таборі, коли дівка і хлопець полюбляться, ми весілля гуляємо. Розстеляємо шатро, купуємо наїдки та напитки, включаємо магнітофон — і танцюємо до ранку, — розповідає Юра. — Коли хтось народжується, до церкви несемо. Он там Таня сьогодні друге народила. Пацана.

Юра веде мене до новонародженого. Таня живе у віддалених кибитках із циганами, хворими на туберкульоз. Інші роми намагаються із ними не контактувати.

— Вони не лікуються, бо лікарі дорогі, — зазначає "старший". — А де на всьо гроші взяти?

Із жебрацьких заробітків платять данину

У день "старший" циган заробляє 50–100 гривень. Щомісяця його мінімальний дохід становить 1500 гривень.
— Із тих грошей, — каже Юрій Чава, — за "оренду житла" треба заплатити 200 гривень міліціонерам. Якщо не заплатиш — забирають паспорт і виселяють із лісу. За дозвіл просити в електричках цигани платять провідникам по 2 гривні за день. Це — 60 гривень на місяць. Двадцять гривень дають на залізничній станції за зарядження мобільного телефону. Чистий прибуток — 1300 гривень.
Найбільше цигани заробляють біля церков.

Зараз ви читаєте новину «У лісі під Львовом поселився циганський табір». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода