Двоповерхового особняка на вул. Чорновола, 33 у селищі Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області офіційно немає у жодному документі. Будинок "загубився" під час багаторічних бюрократичних реформ. 61-річну Катерину Кільчицьку, яка мешкає тут 36 років, звинувачують у самовільному захопленні оселі.
Катерина Євгенівна приїхала з Тернопільщини в Лисець за скеруванням молодого спеціаліста. Солотвинський лісокомбінат виділив їй помешкання на другому поверсі у своєму будинку. Торік у квітні Кільчицька подала до селищної ради заяву на приватизацію житла й земельної ділянки.
— Кожен громадянин України має право раз у житті на безплатну приватизацію земельної ділянки. Мені вже віку не стане щось спорудити. Але маю 18-літнього внука, — жваво розповідає сухорлява невисока жінка з блакитними очима. Катерина Євгенівна півтора року тому поховала чоловіка. Щоб не почуватися самотньою, завела двох кіз і десяток курей. Молоко та яйця продає. За ці гроші живе та платить за електроенергію. 480 грн пенсії "з"їдають" суди, бо в приватизації Кільчицькій відмовили. Два роки жінка намагається довести, що живе не в будинку-примарі.
— Чи за радянських часів можна було самовільно захопити якесь житло? Та ще й штамп про прописку отримати, будинкову книгу вести? — дивується Катерина Євгенівна.
У будинковій книзі численні штампи засвідчують, що протягом десяти років у приміщенні мешкало чимало родин. Усі сусіди Кільчицької переїхали. Жінка залишилася сама.
Колишній начальник цеху Лисецької меблевої фабрики 70-річна Анастасія Лаврів каже, що будинок звели наприкінці 1960-х років, але на баланс підприємства не перевели. 1967-го фабрику об"єднали зі Солотвинським лісокомбінатом. На початку 1970-х власник майна змінився. Ним стала Івано-франківська меблева фабрика, потім — тисменицька, а опісля — радіозавод "Карпати". Тоді будівля й "загубилася", бо селищна рада на баланс її не взяла.
— У ті роки були такі селищні голови, що й писати не вміли, — згадує Кільчицька.
Будинок на березі невеликої річки напроти хлібопекарні — не привид. Селищна рада створила комісію для обстеження стану приміщення. Будівлю визнали аварійною, тому приватизація неможлива. Сільські депутати ухвалили рішення знести дім, а пенсіонерці порекомендували виселитися. Дехто із них навіть цинічно пообіцяв допомогти Кільчицькій вивезти речі.
— Куди я маю переїхати? Може, під міст Млинівки коло хати? — обурюється жінка.
Катерина Євгенівна переконана, що річ не в будівлі. На стару хату протягом десятиліть не було претендентів. Ласим шматком стала земельна ділянка площею майже 25 соток.
Під час нашого приїзду до Лисця голова селищної ради перебував у відпустці.
— А чим вона раніше думала? І взагалі, ми вас не замовляли, — секретар ради Галина Шаламай, 40 років, категорично відмовилася коментувати ситуацію.
Із Івано-Франківська до Лисця хвилин десять їзди маршруткою. Траса ідеальна. Ріелтор Іван Українець, 48 років, говорить, що це робить затишний Лисець особливо привабливим для охочих оселитися за межами міста. Землі у селищі лише 400 га, тому кожна сотка на вагу золота. Нині за ар землі в Лисці просять $1,5 тис.
7 
35413
Коментарі