На подвір"ї жителя присілку Ведмежий Космацької сільради Івано-Франківської області Дмитра Палійчука, 54 роки, понад століття стоїть дерев"яна криниця. Ліпшої води нема в окрузі.
Із Ведмежого до центру Космача — 1,5 км. Дістатися хат можна хіба мотоциклом чи "уазиком". Узимку — пішки.
— Колись вулицю назвали Ковпака, а за незалежності знову дали стару назву — Ведмежа, — високий і статечний господар Дмитро Палійчук зустрічає біля 33-го будинку.
На двох гектарах землі у горах ґазда побудував хати собі та сину Дмитрові. Каже, після сина кожні п"ять років Бог тричі давав йому із 50-річною дружиною Ганною тільки дочок.
— Маю п"ять онуків. Наймолодшому Павликові — дев"ять місяців. Уже ходить. Шмаркає, видно, води хлепнув, бо повне відро весь час у хаті стоїть.
До криниці простуємо стежкою косогором. Під старою вербою в землю вкопана діжка, накрита дерев"яною кришкою. У траві дзюрчить вода.
— Ото і є моя цямрина, — Дмитро піднімає накривку. — Мої предки вставили у криничку частину стовбура дерева — кадіб. Бачите, яка то груба була смерека — тепер таких нема! Можна замінити на бетонні кільця, але нащо? Тато мій казали, що вода смачна через те, що у дереві відстоюється. А в бетонних кільцях — як чужа. Ми називаємо криничку нашою тепличкою, бо вода і зимою, і літом має таку температуру, що можна зразу пити.
Раз на рік Дмитро Палійчук чистить криницю від зелених водоростей.
— Роблю так на Юри. Мій тато якраз на Юрія роджений, казали, що його дідо все на то свято чистив криницю — щоби вода була чиста цілий рік. То я до сходу сонця стаю, вичерпую всю воду і чищу. Вона неглибока, метр вісімдесят. За три години вода знову набіжить. Тут такий шар у землі йде, аж туди, уверх, до Параски Роженюкової і Семена Арсенича, — Дмитро показує на подвір"я суcідів. — Вода і в них подібна за смаком, але наша смачніша.
Дружина Палійчука Ганна йде з відром.
— Як чистить криницю, то худобу виганяю на Юрієву росу, щоби корови були бережені, — каже жінка. — У той день вмиваємося з цямрини — аби лице файне було.
7 
1
Коментарі