"Скоро зима, треба на "Південний" за одягом та взуттям з'їздити. Більшого вибору ніде немає. Я вже й забула, як по якихось інших ринках ходила. На "Південному", напевно, вже 10 років отоварююся. Там тільки пташиного молока нема", — говорить львів'янка Ірина Когут, 35 років.
Львівський торгово-виробничий комплекс "Південний" займає 12 га. Розміщений на вул. Щирецькій. З центру міста сюди добиратися близько 20 хв. У "Південному" — 15 торгових центрів, дитячий садок, тризірковий готель, три автомобільні стоянки, два підземні паркінги.
При вході на "Південний" висить плакат з написом "Не потоком шумних галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну! (Андрей Шептицький)". Збоку стоїть нова церква з дерев'яних брусів. Щоранку тут правлять службу Божу. Неподалік — пам'ятник жертвам Голодомору.
— Моя донька цього літа тут шлюб брала. Відтоді церкву вважаємо сімейною. Наречені фотографувалися в італійському дворику у торговому центрі "Володимир". Потім святкували весілля у "Гуцульському дворі" на цьому ж "Південному". Тут є усе. Тільки наркотиків не можна знайти, — каже 46-річна Марина Гоцур.
На вулиці та всередині торгових центрів "Галичина", "Україна", "Володимир" б'ють фонтани. Їх тут п'ять. Повсюди охоронці у спецформі. Спостерігають, чи немає підозрілих людей.
Ірина Хромко, 25 років, з донькою 2-річною Анастасією у суботу ходить по торговому центру "Україна". Мала — у дитячому візку. Жінка шукає чоботи:
— Зараз у декретній відпустці. До того п'ять років на "Південному" пропрацювала. Спочатку продавала жіночу білизну. Якось провинилася, власниця бутика мене звільнила. Йду по торговому центру, плачу. Назустріч мені — засновник ринку Писарчук. Запитує, що трапилося. Я ще більше розчулилася. Почала йому все про себе розповідати. Кажу: "Ще дитиною без мами залишилася. Батько з іншою одружився. Ми з братом напівголодні спати лягали. Після училища сюди працювати прийшла. А тепер без роботи залишилася". Він мене взяв за руку. Привів до іншого підприємця. Сказав, аби той влаштував на роботу. Мало того, мене ще й безкоштовними обідами годували. Ще рік-другий вдома посиджу, то назад на роботу повернуся. Дитину сюди у садочок віддам, аби постійно у мене на очах була.
Ірина йде до акваріуму. Показує доньці риб, згодом прямує до клітки з папугами. Анастасія задоволено плескає в долоні.
На першому поверсі торгового центру "Львів" підприємець Олег Мичко продає шкіряні ремені. Він тут з першого дня заснування "Південного".
— Починав з торгівлі секонд-хендом. Мав ятку надворі, — розповідає. — Тепер зі страхом згадую ті часи. Стоїмо взимку на морозі, торгуємо. Зараз не торгівля, а задоволення. В теплі гарячу каву попиваємо. Мав одну залізну будку. Тепер з мамою та братом тримаємо шість магазинів. Мій товариш працює на іншому ринку. Каже, що хоче до нас проситися. Він свого керівництва, як вогню, боїться. Скаржиться, що неможливо з ними поговорити. Директор ніколи не вислухає, одразу кричить. Ми й податки вдвічі менші платимо.
— Всі до нас хочуть, — долучається до розмови Михайло Данькевич, 66 років. Він виробляє та продає головні убори. — Бо тут на першому плані — людина. Нема різниці, хто ти: прибиральник чи власник ринку. Всі рівні. Не пам'ятаю, аби Петро Іванович пройшов і не привітався. Завжди цікавиться, як справи, як торгівля. Він — чоловік віруючий у Бога. У таких зовсім інший підхід до людей.
Опівдні у спортивному комплексі "Олімпік" матері сидять на лавках. Чекають своїх дітей. Ті займаються гімнастикою, танцями, міні-футболом, айкідо.
— Моя донька два роки сюди ходить. Ми нічого не платимо, лише добровільні внески. Кажуть, що керівництво "Південного" безкоштовно дає ці зали. Не знаю, чи у Львові знайдеться щось краще. У нас суперові тренери, — говорить Наталя Качан, 38 років.
— Раз-два, раз-два, — коментує тренер Любов Гринюка, 45 років.
У залі лунає музика. 26 дівчат одночасно виконують вправи.
— У нашому клубі займається до 100 дітей віком від 3,5 до 14 років, — каже.— Зараз готуємося до чемпіонату України по першому, другому та третьому розряду. Працює збірна області: діти з нашого клубу, із СКА та "Динамо". Мусимо показати хороший результат.
У боксерському залі троє підлітків б'ють грушу. Серед них 18-річний Юрій Карнафель. Торік на всеукраїнському чемпіонаті з боксу він посів друге місце.
— Тут найкращий зал у Львові. Раніше займався в іншому. Там далеко не такі умови були, холодно. У мене тато працює на "Південному". Якось приїхав до нього. Коли побачив цей зал, одразу перейшов сюди. По дві години щодня займаюся. Ні копійки за заняття не плачу. Вже п'ятеро друзів сюди привів.
Неподалік — хореографічна школа. Ольга Москальчук, 35 років, навчає дітей професійно танцювати. 3-річні дівчата скачуть на великих кольорових кулях. Голосно сміються.
— У мене займаються шість груп від 3 до 18 років, — розповідає Ольга. — Я працювала хореографом то в школі, то в училищі. Там не можуть дозволити собі таких залів. Коли сюди батьки приводять дитину, першим ділом реагують на зал: "О, у вас тут такі умови, то будемо до вас ходити".
У торговельному центрі "Калина" для дітей та підлітків відкрили школу перукарської майстерності. Вона обладнана усім сучасним устаткуванням. На цьому ж поверсі — дитяча школа "Гарбуз". Там діти малюють, вирізають з паперу візерунки, ліплять з глини. Поряд — дитяча англійська і танцювальна школи. За скляними дверима видно, як 13–14-річні дівчата танцюють хіп-хоп.
— Добре, що мають де свою енергію реалізувати. Інакше б у кав'ярні з цигаркою та пляшкою пива сиділи, — говорить відвідувачка Галина. Не хоче називати прізвища. Вона шукає шубу. 5-річного сина завела у дитячий розважальний центр "Манюня". З ним вихователі.
Іван Миколайович, 70 років, стоїть під дверима медичного центру "Довіра", що у "Калині". Звернувся сюди зі скаргами на біль у хребті.
— Тут лікарем працює дружина Писарчука, — шепоче. — Доктор від Бога. При такому чоловікові вона би могла у хаті сидіти та одяг перебирати. Та де ж. Щодня на роботу ходить, людям допомагає. Завжди привітна, добре слово скаже.
Оксана Писарчук у білому халаті масажує ногу пацієнтці.
— У нас проводять мануальну терапію. Робимо лімфодренаж. Лише одні у Львові проводимо комп'ютерну діагностику "Діакор". Вона не подразнює органів, — розповідає.
У торговельному центрі "РікАвто" люди можуть взяти позику під заставу своєї машини. Таку послугу у Львові надають лише у "Південному". Поряд відвідувачі розглядають вживані автомобілі.
У тризірковому готелі — 24 кімнати. Номери коштують від 160 до 500 грн. Тут зупинялися брати Яремчуки, подружжя Білоножків, дует "Світязь", Наталя Бучинська, Павло Дворський.
О шостій вечора компанія з трьох чоловік та двох жінок йдуть в оздоровчий центр. За годину у сауні платять 100 грн. Тут, крім сауни, є гідромасажна ванна та басейн.
Згодом прямують у бар "У Стефка", замовляють зелений чай.
— Зараз готуємо обіди: друге, салати, булочки. Завтра повеземо їх на вулицю Валову. Там є церква, куди сходяться бідні люди. Їх годуємо. Таке Петро Іванович запровадив, — каже 54-річна Леся Вінік, бухгалтер бару.
— "Південний" — це легенда, — говорить засновник торгово-виробничого комплексу Петро Писарчук, 55 років. — Інколи чую про нього такі дивні розповіді, що мені погано стає. Становлення ринку відбулося на очах усіх львів'ян. Тепер можна почути, що на "Південний" хтозна-хто давав гроші. Запевняю, "Південний" — це чисто український проект, збудований без копійки державних коштів. Він існує завдяки добрій організації та інвестицій близько двох тисяч львівських підприємців. Вони прийшли сюди з тачками, торбами, стояли з лотками. Тяжкою працею та з Божої ласки за 10 років сталося чудо. Тепер хто приїжджає з-за кордону, каже: "О, Україна має майбутнє. Якщо ви таке збудували, то Україна відбулася". Дуже зле роблять ті люди, які намагаються сплюндрувати "Південний". Вони принижують не мене, а Україну та український бізнес. Краще нехай вивчають той феномен, гордяться ним і намагаються повторити. "Південний" — це середній районний центр. Тут працюють близько 17 тисяч львів'ян. А скільки відвідують? Набагато більше. Відвідувачі захищені від людей з недобрими намірами, які хочуть жити за рахунок злодійства. Так може виглядати місто Львів. Ми ж починали з нуля. Коли сюди прийшли, кругом було болото. Створили будівельну дільницю та почали розбудовуватися. Тепер кругом порядок. Людям створили нормальні умови. І вони поводяться нормально: не плюють, не хамлять, не крадуть. Критикують мене, що понеділок — вихідний. Кажуть, треба було зробити неділю, коли йдуть до церкви. Може, мають рацію. Я радився з підприємцями. Вони переконують, що у неділю встигають помолитися, а працювати — не надто великий гріх. Багато львів'ян у неділю приходять сюди не так купувати, як відпочити, дітей розважити.
1 
1
Коментарі
1