26-річна львів"янка Ірина Фрис поверталася з Німеччини додому рейсовим автобусом. 7 січня на кордоні біля польського міста Згоржелец подорожніх зупинили митники.
— Подивилися на мою візу і сказали пересісти до них у машину. Відвезли на пост. Я собі без лівої думки, думала, якесь непорозуміння — поляки все вияснять і відпустять, — каже.
Ірина Фрис — науковець Львівського університету ім. Івана Франка. Викладає на кафедрі польської філології. Торік виграла стипендію "Байгост" від Баварського університету й запрошення до Регенсбурга на навчання. Поїхала в листопаді. У посольстві попередили, що її шенгенська віза — для одноразового перетину кордону. Коли приїде до Німеччини, має одразу піти у відділення для іноземців і взяти мультивізу.
— Так і зробила. З нею ще в листопаді і грудні перетинала польський кордон. А тепер виявилося, що я не мала права на транзит. Могла хіба летіти, — дивується Ірина.
Польські митники не пояснили, на яких підставах затримали жінку, не попередили про арешт.
— Вони у відділку мене оглядали, говорили, що зараз роздягнуть, реготали, — згадує. — Потім завели в камеру. Я вимагала показати закон, який порушила. А вони: "Ти не юрист, і ми тут не маємо кодексів".
Хлопець Ірини — правознавець. Навчається в Регенсбурзі. Зателефонувати йому не дозволили. Ірина вільно володіє польською та німецькою.
— Якщо я незаконно перетнула кордон, то не зі своєї вини, дзвоніть до німців, кажу. Я з цією візою вже їздила. "Ви хабар давали, певно", — відповідають мені. Вони нервувалися, такі нарвані, — здригається жінка. — Один поляк казав: "Та шо ми з нею бавимся, давай серйозно". "Та ні, ти шо", — згадує Фрис.
Жінку відвели в камеру.
— У мене забрали всі речі, навіть окуляри. Я не даю, кажу, зір поганий. "Шо, настільки поганий? Ну добре", — махнув рукою поляк. Забрали 50 злотих з гаманця як штраф за перебування у їхньому відділку.
Кілька разів нагадували, що я — людина з третього світу й жодних прав не маю
З Іриною в камері перебувала ще одна українка — 35-річна тернополянка. Розповіла, що їхала до Німеччини на заробітки, а фірма з працевлаштування видала фальшиві документи.
— Вона була замучена. Ледве говорила. Уся тряслася. У камері холодно. Брудно, сиро. Бетонне ліжко. Я вимагала, щоб нам дали вечерю і пару коців, — веде далі.
Поляки принесли чотири коци. Обом дали три скибки хліба, трошки масла, сиру, джему, паштет і чай.
— Я напоїла жінку чаєм, вона навіть кружки в руках не втримала. Мені пригадався "Сад Гетсиманський" Багряного й радянські тюрми, — зітхає львів"янка.
Документа про арешт і підстави затримання Ірині не показали. У камеру прийшла жінка, наказала повністю роздягнутися і оглянула її. В туалет після десятої не відпускали — тиха година.
— А самі так кричали, матюкалися, що я не могла заснути. Розбудили пів на восьму. Сказали негайно збиратися, бо мене чекають на німецькій стороні. Я пішла, невмита й нечесана, — розказує Фрис.
Ірина дала пояснення і сказала, що писатиме скаргу.
— "Яка скарга?" — кричала одна з їхніх жінок. Ми й так з тобою добре обійшлися. Вони кілька разів мені нагадували, що я — людина з третього світу й жодних прав не маю, — згадує львів"янка. — Думаю, вони незаконно мене затримали. Побачили, таку маленьку ростом, і вирішили, що я беззахисна.
Жінка підписала протокол, щоб швидше поїхати з відділку. Копії документа не дали:
— Німці добре мене зустріли. Завели в чисту кімнату. Там було дзеркало, можна помитися. Дозволили три тижні перебувати на території Німеччини, за цей час вибрати дешевий літак і повернутися додому. Дали документ, що не мають до мене претензій. Відвезли своєю машиною на вокзал. На прощання потиснули руку.
Від німців Ірина дізналася, що польські митники внесли її до списку "небажаних на території Республіки Польща осіб".
— А це ж ЄС. Єдина база. Значить, і на інших кордонах моє прізвище висвітлюється, — обурюється вона.
17 січня Ірина повернулася до Львова літаком Дортмунт–Львів.
Наречений і друзі з Польщі допомагають жінці оформити всі юридичні документи для захисту її прав. У квартирі Фрис на робочому столі — роздруковані польські закони. Багато підкреслено червоним маркером.
— У їхній конституції, як і в нашій, написано, що всі люди рівні перед законом, — зауважує Ірина.
4 
1
Коментарі
2