Розвалені ферми колишнього колгоспу імені Тараса Шевченка у селі Дмитровичі Мостиського району Львівської області тепер у власності французького фермера Юґа Танню. Після ремонту тут відгодовуватимуть свиней. На орендованих 400 га землі іноземець вирощуватиме зернові культури для кормів.
Руїни ферм одразу впадають у вічі при в"їзді у Дмитровичі. Із залізної брами виходить 57-річний Петро Карп"як. Розповідає, що саме цей майновий комплекс викупив француз.
— Коли сусіди казали, що якісь французи до села внадилися, я не вірив. Та чи вони з дуба впали, щоби за ці розвалюхи гроші давати? — Петро Карп"як рукою показує на руїни. — А другого дня сам бачив іномарки із французькими номерами. Гості обдивлялися ферми, вимірювали кроками землю. Потім узяли в кульок трохи нашої землі і повезли у Францію на експертизу. Певно, хотіли знати, чи родюча.
На роботу до француза підете проситися? — запитую.
— Та ходив щойно, казали почекати, — відповідає. — Десять людей уже набрали — якісь решітки для свиноферм роблять. Іще стільки за місяць наберуть. Мій родич на француза працює. За перший місяць 800 гривень мав — у нас таких грошей ніде не заробиш. Люди на полях гарують, худобу годують, а за м"ясо й молоко копійки мають. Молоді на заробітки виїхали.
Юґа Танню, про якого гомонять у Дмитровичах, ми розшукали біля довгої цегляної будівлі заводу калібуті — решіток, які на свинофермах стелять замість підлоги. Француз саме кидав лопатою пісок у бетономішалку. За роботою спостерігали троє селян і 22-річна перекладачка Оксана.
— Гній стікає крізь дірки, а свинарник залишається чистим. Таких решіток в Україні більше ніхто не робить, — тлумачить Оксана робітникам.
Худорлявий темноволосий із легкою сивиною на скронях Юґ спирається на лопату. Оксана пояснює, що прийшли журналісти. Француз усміхається і щось стиха їй каже.
Узяли в кульок трохи нашої землі і повезли у Францію на експертизу
— Юґ дуже радий, що ним цікавиться преса, — перекладає Оксана, — але просить вибачити, що не приймає по-французьки. Ані помешкання, ані офіс його ще не готові.
Під житло француз реконструює колишню контору. З одного боку майстри білять дві кімнати, обкладають ванну дорогою плиткою. Вхід з іншого веде у велике офісне приміщення. Тут також є ванна кімната.
Знайомимося із 26-річним парижанином Томою Гоно. Білявий парубок — комерційний партнер фермера, наглядає за майстрами. Обидва французи нині живуть на квартирі в селі.
— Ми холостяки-екстремали, — весело пояснює Юґ. — Думаємо осісти в Україні на кілька років. Якщо все піде добре — залишимося на довше.
— Юґ має на увазі, якщо одружимося, — сміється Тома. — Ваші українки такі кралечки!
Танню розповідає, що потрапив в Україну випадково:
— Французький фермер Жан-П"єр Бере через Міжнародну асоціацію розвитку вийшов на чиновників зі Львова. Вони й порадили йому зайнятися комплексом у Дмитровичах. Жан-П"єр шукав партнера, який погодився би на довгий час оселитися в Україні. Опублікував у газеті оголошення. Ми відгукнулися.
За освітою Юґ Танню електромеханік, але з дитинства займається сільським господарством. У провінції Бретань на північному заході Франції має ферму на 600 свиноматок. Щороку продає півтори тисячі свиней.
— Хочу й тут стільки вирощувати, — каже Юґ. — Наступного місяця відкрию першу ферму на 150 свиноматок. Це будуть породисті свині. "Гени" привезу із Франції.
Разом із Жан-П"єром Танню вклав у завод із виготовлення калібуті $100 тис. На свиноферми планує витратити мільйон. Із наступної весни засіє поле кормовими культурами для відгодівлі свиней, закупить техніку.
— Доведеться вкласти два мільйони доларів, — каже Тома. — Гадаю, за п"ять років затрати окупляться.
— Ваші люди думають, що нам вигідно відкривати бізнес через дешеву робочу силу, — додає Юґ. — Але це не так. Будемо повністю працювати на українському ринку — закуповувати сировину, продавати продукцію. У Франції я плачу працівникам удвічі більше, але їх там утричі менше. Шістсот свиней обслуговують четверо робітників. У Дмитровичах — 15.
— Українці працьовиті люди, — каже Тома, — але не звикли на когось працювати. Ми бачили, як місцеві селяни трудяться на своїх городах — удвічі моторніше.
Французи запрошують випити горнятко капучино у продуктовій крамничці. Збоку від прилавка два столики з лавами. Тома замовляє напої, підморгує молодій продавщиці.
— Шкода, що тут клуб не працює — на дискотеку сходили би, — сміється француз. — Але в неділю поїдемо в сусіднє містечко Судову Вишню. Кажуть, там гарний ресторан і жива музика.
За паї селяни провели газ
— Колгосп у Дмитровичах розпався наприкінці 1990-х, — розповідає сільський голова Іван Бузина, 37 років. — Створили приватну агрофірму, але та збанкрутувала. Вісім будівель — ферми, гаражі, цехи — поступово руйнувалися. Французи викупили їх разом із 12 гектарами землі, іще 400 гектарів планують орендувати. За свої паї селяни заробили непогані гроші. Деякі сім"ї отримали по 4 тисячі гривень. Коли в селі проводили газ, гроші дуже пригодилися.
2 
1
Коментарі