"Справжніх антикварних колекціонерів у Львові одиниці. Вони не називають своїх імен і не розкривають таємниць антикварного бізнесу. Інакше проблем із міліцією не уникнути", — розповідає 37-річний Дмитро Степанов, найбільший колекціонер старовинних мотоциклів у місті. У нього близько півсотні мотоциклів, більшість із яких чоловік власноруч зібрав по частинах. Документів на техніку в Дмитра немає.
— Уже другий раз мене звинувачують у крадіжці, хоча жодних підстав для цього немає, — жаліється Степанов. — Нехай спочатку наведуть порядок у законі. Звідки мені взяти документи на мотоцикл, якщо я зібрав його з окремих частин? А де дістати дозвіл на зберігання старого мотора, який валявся просто на дорозі?
Дмитро за фахом токар. Займається торгівлею, має на базарі будку з лакофарбовими матеріалами.
Степанов запрошує до свого триповерхового підземного гаража, де зберігає старожитності. На металевих дверях — кілька замків, є сигналізація, камера спостереження. Говорить, що встановив їх улітку минулого року, відколи почалися клопоти з міліцією.
— Я вже чекав на них, — каже Дмитро. — На початку лютого цього року, як і першого разу, міліціонери прийшли без попередження. Аби зайти в гараж, понавигадували всіляких історій про зберігання наркотиків. Звичайно, нічого не знайшли, але нерви потріпали. Забрали хіба що два літри розчинника і запросили мене у відділок. Більше доби тримали, допитували. А потім відпустили: доказів бракує. І бракуватиме, бо насправді все це лише
висмоктування грошей.
Мотоцикл десять років на килимі в коридорі простояв
Колекціонер зарікається, що не дасть міліціонерам ані копійки.
— Перший раз зламався, то думали тягнути з мене, — Степанов показує свою найбільшу гордість — мотоцикл "Харлей Девідсон". — Коштує як цілий "мерседес" — десь більше 20 штук "зелених". Часто виїжджаю на ньому, тому тримаю при самому вході. Чи не боюся, що вкрадуть? — перепитує. — Ні. Гараж добре захищений, а мотоцикл важить 300 кілограмів. Із нормальним блокуванням його взагалі не зрушити з місця.
Свого першого "залізного коня" чоловік зібрав 20 років тому з окремих частин, які валялися в дідуся на подвір"ї. Другий мотоцикл дістався від дуже популярного на той час клубу мотоциклістів "Антик Леополіс".
— Мені висунули умову — довести машину до пуття за три дні. Як справлюся — буде моєю власністю. Я впорався. Клуб розпався, а мотоцикл досі в мене, хоча прав власності на нього так і не маю.
Дмитро каже, що отримати документи на власність антикварного мотоцикла — найбільша проблема колекціонерів.
— Якщо володієш технікою більше шести років, вона автоматично стає твоєю власністю. Чому цей закон не застосовується на практиці, ніхто пояснити не може, — дивується колекціонер.
Без документів легально продати будь-який мотоцикл Степанов теж не може.
— Я не планую на цьому робити бізнес. Та й покупців серйозних іще не було. А якби і продавав, то тільки якомусь німецькому музею. У Німеччині такі раритети цінять найдорожче. А в Москві навпаки ціни впали. Там ринок антикварної техніки перенасичений. Це у нас — дефіцит. За Радянського Союзу зі Львова повивозили все, що тільки могли.
Колекціонер запрошує спуститися сходами вниз, на другий поверх гаража. Довкола все акуратно поскладане, на свіжопобілених стінах висять картини, фотографії. Дмитро відгортає довгу клейонку, під якою в один ряд виставлені старі мотоцикли.
— Німецький, післявоєнний, — показує пальцем на перший. — Коли був молодий, не злазив із нього. На цьому "Мінську" в 1990-х у кіно знімався. До Львова кіностудія "Русь" приїжджала. Мене запросили для кількох кадрів. Маю навіть мотоцикл 1928 року випуску, але я над ним зараз працюю. Над одним мотоциклом можу кілька років сидіти — деталі власноруч виготовляти. А цього "чопера" своїй другій дружині подарував. Вона у мене байкер. Перша з моїм хобі змиритися не змогла — забрала доньку й пішла. Я ж колись не мав гаража. Усе тримав удома і в батьків. Один мотоцикл десять років на килимі в коридорі простояв.
Антикваріат купують туристи, дизайнери та комерційні банки
Антикваріатом називаються усі об"єкти, які створені понад 50 років тому і мають художнє, історичне, етнографічне або наукове значення. У Львові є близько десяти крамниць, де можна придбати антикварні речі.
— Найчастіше до нас приходять так звані дрібні покупці — туристи, дизайнери, декоратори, — розповідає продавець львівської антикварної крамниці Назар Трохимчук, 35 років. — Інколи антикварні речі, особливо твори мистецтва, купують банки чи великі корпорації для своїх колекцій.
На запитання, скільки антикварних речей крамниця продає за місяць, Назар відповідає лаконічно: "Небагато".
— Найбільша проблема українського антикварного ринку — всілякі заборони на ввезення до країни цінностей та їх вивезення, — каже Назар Трохимчук. — Офіційно не можна вивозити речей, яким понад 50 років. При ввезенні треба сплатити на митниці понад 25% вартості предмета. Натомість у Європі це відбувається безкоштовно. Тому в нас існує чорний ринок.
Тим, хто хоче продати щось із власної колекції, Назар радить звертатися до місцевих магазинів-салонів або на аукціони.
3 
1
Коментарі