— Як ми за місто переїхали, то в мене тиск стабілізувався. Тут тиша і спокій. Сусіди по голові не товчуться, свіже повітря, свої овочі та фрукти. Дітей випустили зранку на вулицю, то вони тільки поїсти-попити забігають, — розповідає 65-річна Тамара Борахтян. Другий рік із сім'єю сина живе на дачі у селі Зубра Пустомитівського району, за 15 км від Львова.
Позаторік родина продала трикімнатну квартиру у панельці у спальному районі Сихів. Дачний будинок купили за $34 тис.
— Знайомі продавали терміново. Ми як перший раз ступили на це подвір'я, то не хотіли звідси їхати, — каже Тамара Василівна.
На ділянці площею 14 соток є також сауна, басейн та сарай. Подвір'я засіяне травою, між спорудами кам'яні доріжки. Наприкінці ділянки невелике озеро. У ньому господарі розводять рибу. Навколо ростуть сосни та берези. Поміж деревами — альтанка. Через дві хати від Борахтянів увесь рік живе ще одна сім'я. Власники решти ділянок приїжджають лише у вихідні.
— Одразу будинок не зовсім годився для зимівлі, — говорить син Ігор, 31 рік. — Ми підняли другий поверх, бо там була мансарда з низькими стелями. Утеплили стіни. Замінили вікна й опалення. Газ до дач не підведений, тому встановили котел на всі види палива, а на кухні — електричну плиту і духовку. Узимку в хаті теплінь була, малі босі бігали.
На ділянці є власна свердловина. Воду підвели до кухні та ванної. У будинку зробили туалет. Заплатили 2 тис. грн, щоб врізатися до сільської каналізації.
— За електроенергію та водовідведення платимо по сільських тарифах. Улітку в середньому у місяць набігає не більше 60 гривень, узимку — до 150. А за львівську квартиру ми віддавали 600, — розповідає Ігор.
З дружиною Лесею щодня добираються до Львова на роботу власною машиною.
— Дорогувато виходить, бо у день палимо бензину на 50 гривень, — каже. — Маршрутка коштує 1,5 гривні, але їздить тільки до восьмої вечора.
— Лише раз було таке, що мусили йти пішки від самого Львова, — говорить Леся. — На останню маршрутку не встигли, то півтори години топали стежкою полем. Добре, що сухо було, бо восени чи взимку там болотінь. Але, може, через те, що сюди зі Львова є шматок дороги, бомжі не шастають. Бо мама боялася, щоб ніхто не заліз, поки нас удома нема.
На закупи Борахтяни їздять до Львова. У сільському магазині зрідка беруть лише хліб. Молоко приносять селяни.
— Ясно, що у житті за містом є й чимало мінусів. Узимку, як замете, то з подвір'я не виїдеш, треба шукати трактора. Ми торік кілька разів буксували. Цього року почали асфальт класти, то надіємося, що до нас дотягнуть. З одного боку добре, що сусідів небагато, але з іншого — нема кому підстрахувати, як щось із машиною станеться чи що позичити треба. Бо як щось забув купити, то ніде не дістанеш. Списки покупок по 10 разів перевіряємо, — говорить Ігор.
2 
1
Коментарі