"Японця цілий день катав по новорічному тарифу"

 

Понад 70 служб таксі зареєстровано у Львові. Вирішили проїхатися одним маршрутом — від залізничного вокзалу до пам'ятника Міцкевичу у центрі — трьома різними машинами, щоб порівняти якість послуг.

Найпопулярніша у Львові служба — "Ваше таксі". О 14.50 дзвонимо туди. Вмикається автовідповідач, повільно говорить: "Якщо ви хочете, щоб вам перетелефонували, натисніть "1". Диспетчер цікавиться, куди їхатиму. За хвилину отримую СМС з описом авто та часом прибуття таксі. Чекати 9 хв. Одразу вказана ціна — 24 грн. За 3 хв. отримую повідомлення, що машина вже "за адресою".

Водій бежевої "Кіа Церато" — чоловік років 35, називається Сергієм. В салоні чисто, пахне ароматизатором. Лічильника немає.

— Тарифи не пам'ятаю, бо мали змінюватися, — водій починає розмовляти лише після мого запитання. — Мені говорять, скільки маю взяти, та й усе. Там комп'ютер прораховує найкоротшу дорогу.

Палити в салоні водій не дозволяє. Каже, що працює на власному транспорті. Машині чотири роки. Заробляє 1,2-1,5 тис. грн на тиждень.

— Недавно два хлопці викликали. Кажуть, поїхали в Трускавець на діскатєку. Привіз їх, попросили почекати. За півгодини вийшли. Сказали, що не те, чого очікували. Поїхали назад. Тоді тижневий заробіток мав.

Протягую водієві 25 грн. Ховає їх у кишеню й бажає гарного дня. Про решту не згадує.

Найбільше негативних коментарів на інтернет-форумах про таксі "Економ". О 16.10 викликаю машину цієї служби. На дзвінок одразу відповідає оператор. Запитує, куди їду, й кладе слухавку. За 4 хв.  передзвонює і повідомляє, що мене чекає чорний "деу".

— Твій номер? — водій Іван, на вигляд років 55, показує цифри на своєму телефоні. Він у поношеній шкіряній куртці і такій самій кепці. Салон в авто чорного кольору, на сидінні чохли. На дзеркалі висить ароматизатор. Лічильник закритий чеками. Попереджаю, що чек маю віддати на роботу.

— У нас не дорого, 3,50 за кілометр. 30 гривень — година простою, — розповідає дорогою. — Недавно японець приїхав. Я його цілий день катав по новорічному тарифу. То вдвічі дорожче. Йому було все одно, скіки платити, главне, щоб чек був. То я 900 гривень тоді заробив. Він даже посцяти не ходив, усе працював.

— Курити у вас можна?

— В машині не дозволяю і взагалі тобі не раджу, — каже.

На перехресті Крушельницької та Словацького авто припарковане майже посередині вулиці. Через це утворився корок.

— Ото дибіл, — Іван підвищує голос. — Через таких можна й на замовлення спізнитися, а потім проблеми.

На лічильнику вибиває 25 грн.

— Якщо треба, то можу тобі ще пару чеків дати, — сміється. — Один клієнт брав кожен день по три-чотири. Давав за то по 5 гривень, а йому на роботі за всі чеки повертали гроші. Сам, мабуть, маршрутками їздив.

Повертаюся на вокзал о 17.30. Шукаю приватне таксі. За 30 м від будівлі між маршрутками стоїть синій "ланос" з жовтою шашкою. Таксист Ігор, 37 років, перепиняє пасажирів з валізами.

— 60 гривень, — каже відразу. Відходжу, таксист перегороджує дорогу.

— Давай 50. Ну, ладно, за 40 довезу, — бачить, що кривлюся. — Одразу зрозумів, що не приєжджа. Вони не торгуються. Але львівські до вуличних таксистів не підходять. Викликають через диспетчера.

У салоні немає лічильника. На передньому сидінні лежить касета "Любимый шансон". Водій до половини відкриває вікно біля себе, запалює цигарку "Вінстон". Поблизу головної пошти стоїмо у заторі. Таксист нервується. Запалює другу сигарету.

— У мене багато постійних клієнтів, які на мобільник телефонують. Їм роблю знижки. Постійних тарифів не маю. Дивлюся по клієнту. З чужих та багатих беру більше. Колись одного з транспортної міліції підвозив. Подякував та вийшов з машини. Не посмів йому про плату нагадувати.

Зупиняється біля пам'ятника. З 50 грн дає решту. Вириває з блокнота папірець і пише номер мобільного.

— Якщо треба десь їхати, дзвони. Я тебе не обіжу, — зачиняє двері.

×