Одна з найпопулярніших спелеоекскурсій в Україні — до печери Млинки на Тернопільщині. Зараз там відкрито 43 км. ходів.
Діставалися ми до печери потягом з Черкас до Тернополя, а звідти автівкою до Залісся. В селі Залісся мешкає легендарний в туристичних колах Борис Гора, 43 роки. До нього ми й попросилися на екскурсію. Одна екскурсія коштує 30 грн. Без провідника в печери ходити заборонено. Більшість хат в селі пусті, цим вдало користуються туристичні організації обладнуючи в них так звані спелео-хати.
"Не ламати, не облизувати і взагалі не торкатися до кристалів. Бо як ви їх поламаєте, то що ж наступні побачать, а вони ростуть тисячами років. Дивитися під ноги, в боки. Не стрибати. Допомагати сусідам в колоні. Застрягли – ні в якому разі не панікувати. Просто дослухайтеся до мене. Якісь місця складні і назви ходів і каменів передавайте, щоб в кінці колони хоч щось почули. Якщо хтось буде відставати – зразу кажіть. І пам'ятайте, що знання української мови збільшує ваші шанси на вихід із печери", – інструктує нашу групу з дев'яти осіб провідник, син Бориса Гори, 17-річний Любомир. Опісля одягає на голову ліхтар, ховає розкішну козацьку чуприну під шапку.
Для екскурсії печерою необхідна фізична підготовка та деяке спорядження: налобний ліхтар, комбінезон, рукавиці, зручне взуття з гумовою підошвою, можна ще каску та наколінники. Ліхтарик можна взяти напрокат за 5 грн. Комбінезон також – за 10, - їх Борис Гора шиє сам.
Любомир формує колону. Я стаю перед замикаючим, що виявилося прорахунком, бо екскурсія тоді перетворюється на прогулянку. Так як назви ходів і каменів до кінця колони майже не передають. Температура в печері – 9,8 градусів, повітря чисте, очі швидко звикають до темряви і світла ліхтарика.
Починається екскурсія простим ходом, де можна йти в повен зріст. Стіни іскряться мільйонами кристалів, милують око "кам'яні хвилі", поглядом шукаю на стелі кажанів. Далі маршрут стає складнішим. Доводиться повзати на колінах, на животі, на спині, пробиратися через вузькі щілини, долати "розпори" опираючись на сідниці. По маршруту трапляються камені з назвами "Слимак" - бо затертий туристами до блиску, "Тещин зуб", "Труна спелеолога", "Камінь-компас", що вказує на Північ і формою нагадує стрілку компаса, "Камінь-Африка", що за формою дійсно схожий на чорний континент.
Варто спробувати і складніший маршрут. Чим складніший маршрут — тим більше цікавинок. Велику частину такого маршруту доводиться проходити зігнутим, або на колінах. Знову цікаві ходи й камені. "Камінь-ніж", "Столовий" камінь, "Лисячий" хід – названий так тому, що в ньому було знайдено скелет лисиці, "Зал Норберта Кастере" - названий в честь відомого французького спелеолога.
Ступати потрібно щораз обережніше, обираючи опори для ніг і рук та зважаючи вгору, щоб не травмувати голову. Врешті дістаємося до одного з найскладніших проходів з назвою "Фантазія" - розпори, в якій взагалі можна пересуватися тільки боком, не шкодуючи плечей і сідниць, якими доводиться спиратися на рельєфні кам'яні стіни.
Чому "Фантазія"? – запитую у Любомира.
Бо кожен раз фантазуєш як то його пройти – сміється.
Наступний прохід символічно названий "Роддом". Частина групи йде в обхід. Відчайдушніші ж долають. Вже в проході, після глибокого вдиху, я розумію що застрягаю. Всередині починається паніка. Намагаюся заспокоїтися.
А назад можна? Я, мабуть, не пройду. Застряг. – опанувавши себе запитую в провідника.
Нє, старенький. Як ти собі уявляєш шлях назад. Заспокойся, видихни, пробуй.
Справді, посунутися назад мені не вдається. Максимально видихаю і потроху просуваюся вперед. Вийшло! Мене вітають з днем народження.
Чому назвали "Роддом"? – запитую, віддихуючись.
Бо головою вперед вилазиш. А ти не вродився ше раз як проліз? – сміється Любомир Гора. Він може пролізти цим шляхом і в зворотньому напрямку.
Екскурсії тривають 1,5 - 3 години, довжина маршруту від 1 км, залежно від рівня складності. Сюди можна приїжджати не один раз і кожна екскурсія буде новою.
Печера Млинки — гіпсова печера довжиною 43 км біля села Залісся Чортківського району Тернопільської області.
Закладена у гіпсах баденського регіоярусу середнього міоцену. Млинки – еталон гіпсового карсту – являють собою субгоризонтальну порожнину лабіринтового типу. Більшість довгих галерей та залів печери утворились у тріщинах з азимутами простягання 10 – 20 градусів, в перпендикулярному напрямку їх з'єднують короткі переходи. Висота ходів коливається від 0,5 до 20 метрів, подекуди пронизуючи всю товщу гіпсів. Деякі зали мають обвальне походження, в стелі оголюються мергелі і вапняки, що залягають вище. В більшості галерей стіни рясно вкрити гіпсовими кристалами різних розмірів, забарвлених в білий, жовтий, чорний та червоний кольори. Можна зустріти геліктити, сталактити, та сталагміти.
Перше повідомлення про печеру Млинки було подано в газеті "Нове життя" 25 червня 1960 року М. Білем – вчителем школи с. Угринь. Він і був автором назви печери. Першими, хто наважився пролізти через щілини, були гуртківці тернопільської обласної туристичної станції під керівництвом В.О.Радзієвського.
3 
2164
Коментарі