О 10:00 15 жовтня неподалік від входу до Музею науки на столичному просп. Глушкова стоїть десяток машин і два мікроавтобуси. На цьому транспорті приїхали відвідувачі. Всі придбали квитки через інтернет. Живої черги до закладу немає. Діє карантинне обмеження - пускають не більше 100 людей за раз.
Музей відкрили 3 жовтня. Його створювала Мала академія наук України спільно з агенцією Gres Todorchuk за підтримки Міносвіти й Нацакадемії наук.
У закладі розмістили понад 120 інтерактивних експонатів й інсталяцій. Всі мають зацікавити дітей до дослідження навколишнього середовища. Приміщення музею розташували в одному з павільйонів столичного ВДНГ. Його побудували у 1960-х роках для проведення наукових виставок.
Перед рецепцією музею працює голограма президента Володимира Зеленського. Навпроти - великі "стільці-котушки". На них гойдаються хлопці дошкільного віку.
У залі відчувається свіже повітря і чутно дитячий гамір із системним низким гупанням, схожим на барабан.
Під стелею напис "Те, що ми знаємо, - крапля. Чого не знаємо - океан. Ісаак Ньютон". По центру - манеж із жовтих пластикових труб. По ньому колом їздять діти велосипедами із квадратними колесами. Їх привезли з американського музею математики в Нью-Йорку. Таких трициклів у світі - чотири.
- Витримують до 120 кілограмів. Можна їздити й дорослим, - говорить працівник музею Андрій у помаранчевому поло. На спині в нього напис: "інтерпритатор". - Цим експонатом демонструємо, що пересуватися можна на колесах будь-якої форми. Майже до кожної з них можна математично вирахувати поверхню.
Навколо близько 5-6 десятків людей, всі в масках. Більша частина дітей. Двоє дівчат років 10 біжать одна за одною із шматками в'язкої піни в руках і дивляться на неї. Ненароком врізаються в жінку років 30. Вона саме робила селфі на тлі манежу з велосипедами. Пані притискаскає смартфон до себе й пропускає дівчат з піною до велосипедів.
- Я теж інтерпретатор. Нас тут три десятки. Пояснюємо відвідувачам про ідею інсталяцій і те, як вони працюють, - говорить 30-річна Ольга Макаренко. Підходить до нас і веде до експонатів. - Зараз великий ажіотаж щодо нашого музею. Квитки продані до неділі. Їх можна придбати лише через інтернет. Та й пропускна здатність у нас поки обмежена через помаранчеву зону епідеміологічної загрози.
Повз Ольгу пробігає хлопець років 7. Зупиняється й дивиться вгору. Під скляною стелею два десятка триметрових маятників із кулями внизу беззвучно вдаряються один об один під час руху й утворюють змійку.
- Вам пощастило. Тільки зайшли - і таке побачили. Подібне буває раз на годину, - говорить керівник освітніх програм 28-річна Марія Дуброва. Підходить ближе. - Я - філолог за освітою. Як почала працювати в музеї, інакше стала сприймати дійсність. Навіть у магазині дивлюся на матеріали й структуру всього, що купую.
Загалом у залах музею найбільшими є виставки "Великі винаходи", "Людина", "Акустика" та "Оптика". Їх розробили спеціально для "Музею науки" у польській компанії Strong Interactions, яке працювала над створенням Центру науки "Коперник" у Варшаві.
Йдемо залом за Марією. Проходимо повз великий скляний прямокутник завбільшки з кабіну ліфта. Всередині - маятник із чорним великим накінечником із твердого матеріалу. Дівчинка років 12 тягне зовні за важіль - і маятник із розгону стукає в скло. Дівчина здригається. Скло лишається цілим. Вгорі кабіни - табло із цифрою 577913.
- Це кількість ударів. Скло - броньоване. Але більше 600 тисяч ударів не витримає і розіб'ється. Той, хто спровокує цей фатальний удар, отримає рік безкоштовного відвідування нашого музею, - говорить Марія. Веде у інший край залу.
Там стоїть скляний резервуар із чорною рідиною. Коли під нього підносять магніт із відповідним полюсом, рідина стає схожою на їжака. Якщо іншим полюсом - притягується.
- Це винахід науковців "Наса". Магнітну рідину винайшли, щоб заправляти в космосі кораблі, - каже працівниця музею. - Оскільки там немає сили тяжіння, рідину не можна перелити. Тому придумали ось такий вихід. Спочатку магнітом пальне перекачують в бак. Потім активізують магніт у двигуні й закачують туди.
Неподалік стоїть ксилофон. На ньому грає хлопчик у светрі з малюнком героя мультфільма "Щенячий патруль", на обличчі - дитяча маска з вантажівкою. В руках - невеликий пікап серії "Хотвілс".
- Сину Івану 5 років. Як побачила у "фейсбуці", взяла подругу з її дитиною і приїхали. Сина дуже цікавлять різні експерименти й дослідження. Ми вже з ним вирощували кристали вдома, я купила для нього набір юного хіміка, - говорить мама хлопця 29-річна Олеся Степаненко. - Ми тут ще не все обійшли, але помітила чимало цікавого й для себе. Можна дізнатися про природу різних матеріалів.
Піднімаємося на другий поверх. Половина поверху присвячена звукам. Їх тут можна побачити, відчути й створити. Біля трьох високих колб із рідиною встановлені мікрофони. Відвідувач з бородою та фотоапаром у зеленій куртці наспівує в один із них і рідина ледь рухається. Робить голос грубішим - рідина піднімається вище.
Далі розмістили трубки з різного матеріалу. Є карбон, бамбук, полікарбонат, карбон, сталь , алюміній. Залежно від удару по матеріалу - йде різна звукова хвиля і дзвінкість звуку.
Трохи далі горизонтально й вертикально розміщені два десятки динаміків. Відвідувачі мають дізнатися з якого саме йде звук і натиснути відповідну кнопку.
- Майже ніхто не вгадує. Адже в людей, на відміну від тварин, вуха не повертаються, тому дуже складно визначити джерело звуку, - говорить Марія. Підводить до жовтих коробок із отворами для голови. На кожному написане ім'я і прізвище українських науковців. Є Іван Пулюй, Данило Заболотний, Олександр Смакула, Валентина Радзимовська. Люди засовують туди голови й слухають аудіозапис про діяльність вчених.
На іншому боці другого поверху розмістили важливі винаходи людства. Є ілюстрація системи електронних платежів із інтерактивною картою світу. Можна спробувати надіслати несправжні гроші у будь-яке місто світу. Навпроти - ключ для спілкування за допомогою Азбуки Морзе.
- Тут можна перевірити правила механіки, - працівниця музею підводить до експозиції із трьома 2-кілограмовими мішками, підвішаними за мотузки за допомогою блоків із коліщатами. - Потягніть кожен - і побачите, як блоки полегшують цей процес.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стрибки на мотоциклах і шалена швидкість - відбулися видовищні перегони
На стіні розміщені в ряд ніс майже в людський зріст, рот, вухо і око. Ніс дихає. У вухо можна щось сказати і прилад збоку покаже скільки децибелів звуку голос. В ока за допомогою регулятора можна змінювати колір зінниці.
- Тонкий кишечник має бути внизу живота, - говорить Марія. Підказує хлопцям на вигляд 4-5 класу куди, який орган всередині макета розмістити. Вони послідовно кладуть пластиковий шлунок, серце, сечовий міхур. У голову встановлюють мозок. - Цього манекена називаємо Робертом. У ньому все реалістичних форм і розмірів. Кожен може побачити, як влаштований організм людини.
Крім цього, на другому поверсі розмістили кімнату, подібну на планетарій, гармату, що стріляє повітрям і багато іншого.
3 
79692
Коментарі