Україна - підстаркувата бабця, яка плаче і нічого не робить - Покальчук

Напередодні свята Дня незалежності України увага ЗМІ та суспільства зосереджена на новітній історії країни. Утім, не менш цікавим є не лише питання того, ким ми були й стали за ці двадцять років, але й те, ким ми будемо через наступні двадцять років.

Олег Покальчук, 55 років, соціальний психолог.

Ментально що є Україна?

- Зараз ментально Україна - це підстаркувата бабця, яка тільки плаче й співає, а сама нічого зробити не може. Я маю на увазі не конкретну стать, бо це жодного значення не має. Нема чоловічої волі для чину. До цього слід додати, що населення старіє й фізично. Люди не хочуть народжувати дітей, вони в цьому не бачать ніякої потреби, тому населення буде сильно скорочуватись. Скоріш за все, воно скоротиться до 35 — 38 млн.

Які можливі тенденції розвитку суспільства?

- Щодо суспільної динаміки, то основним вектором буде прихід покоління, яке народжене не в СРСР. Сьогодні це покоління не має досвіду совку й вже задає певну тональність у суспільстві, але його ще мало фізично. Молодь -це "нові мігранти". Якщо їх буде достатньо багато, то вони змінять Україну. Як, наприклад, у Франції мусульмани, яких стало досить багато, що ті почали впливати на все. Коли цього покоління буде більше 20%, тоді країна почне набувати рис сучасності.

Які параметри цього розвитку?

- Відбудеться безболісна відмова від історичного ностальгування, я його називаю політичною нікрофілією. Така відмова не є трендом виключно ХХІ століття. Ще В'ячеслав Липинський на початку ХХ ст. казав, що якщо ви їдете на мотоциклі з газетою в кишені, то ви не можете витворювати козацькі думи про степи, оселедці тощо. Утім, ви можете з цих мотоциклістів зібрати мотострілецький загін, який може відіграти визначну роль у боротьбі за незалежність України. І вони не мають бути вдягнуті в шаровари. Ми це до цього часу не зробили, люди продовжують перебувати в ментальному просторі ре-цитування фольклору, в тому числі й політичного.

Через двадцять років молоді люди будуть позбавлені цього тягаря. Наприклад, моє покоління виросло в боротьбі з комунізмом, але все ж цей комунізм в собі носить, бо з ним весь час боролися. А мій син не знає, що це таке й не думає про це взагалі. По великому рахунку, ми - країна, яка не звільнила себе до приходу демократії. Тому тут єдиний шанс на порятунок — молоде покоління.