Шапки, балаклави та бафи в кольорах пікселя та яскраві, як дитячі фломастери; шкарпетки, виготовлені майстринями зі всієї України, – все це останні три тижні централізовано їде на фронт зі столиці. Створюють теплі речі в рамках ініціативи "Зігрій", запущеної двома громадськими організаціями. Долучитися до неї можна як власною працею, так і донатами на пряжу та спиці. Як все працює, ми дізнавалися в ініціаторів та учасників теплого руху.
"Ми не конкуруємо з тактикою, бо це зовсім інші властивості та призначення"
Приблизно місяць тому в'язальниці з різних міст України об'єднались заради спільної справи – забезпечити теплом в прямому і переносному сенсі захисників. На це їх надихнула ідея авторів руху "Зігрій" – відомих організацій "Made in Ukraine" з лідеркою Юлією Савостіною та "Добробат" на чолі з Ростиславом Смірновим та Віктором Андрусівим. Перша вибудовує логістичний ланцюжок з придбання та розподілення матеріалів, передачі їх майстриням та збору вже готових виробів, друга – забезпечує "менеджмент назовні", який стосується і соцмереж, і комунікації з бійцями.
– Під одним з моїх відеозвернень з розповіддю про нашу ініціативу мені написали: "Краще вивчіть питання термобілизни", – розповіла Юлія Савостіна. – Але ми все добре про неї знаємо. Як і про те, що військовим під час активної роботи, якщо можна так сказати, потрібен спеціальний тактичний армійський одяг. І ми в команді відразу проговорили, що ми не конкуруємо з тактикою, бо це зовсім інші властивості та призначення. Але бійці можуть кудись переїжджати чи мають перепочинок, і їм треба, наприклад, забрати на пошті шини, чи приготувати врешті-решт борщ, зробити ще якісь справи на свіжому повітрі – важливо при цьому, щоб їм було тепло і затишно. От для цього і потрібні шкарпетки, шапки, балаклави, які в'яжуть наші дівчата.
Юлія додає, що запуску ініціативи передувала підготовка, під час якої підбирались нитки для виготовлення теплих речей, розроблялись схеми кожної з моделей, щоб майстрині не сушили голову, скільки петель потрібно набирати і яким узором в'язати.
– Найголовніша вимога до пряжі – при контакті з вогнем вона має розсипатися. Це означає, що в її складі має бути натуральна шерсть, або кашемір, або бавовна. Чому? Тому що ситуації бувають різні. І додатковий фейл у вигляді пластику на шкірі у разі пожежі нікому не потрібний, – пояснює Юлія. – Плюс нитка не має бути пухнаста, особливо для виготовлення балаклав, тому що ворс в очах або роті нікому не додає радості. І пряжа має бути "не кусюча" та природних відтінків – максимально наближених до сьогоднішнього стану природи.
Якщо влітку, наприклад, мали попит різні відтінки зеленого, то зараз проєкт "Зігрій" закупив партію ниток сіро-чорно-білих кольорів. До речі, знайти якісну пряжу в умовах постійних обстрілів, які пошкодили такі гуртово-роздрібні бази, як "7 кілометр" в Одесі чи ринок Барабашово в Харкові, виявилось не так просто. Та ініціаторам руху вдалось вийти напряму на кількох виробників.
– Ми не тільки замовляємо пряжу, але й приймаємо її від людей – сортуємо, перемотуємо, розподіляємо, для яких виробів можна використати, бо для шапок та шкарпеток потрібні різні матеріали, – пояснює Ірина Черниш, менеджерка руху "Зігрій". – Якщо пряжа зовсім для цих цілей не підійшла, в нас є дівчата, які роблять з неї різні приємні штуки – янголяток, ляльок. Тобто в нас, як то кажуть, безвідходне виробництво. Ці приємності разом з листами, записками, смаколиками ми додаємо до посилок, які відправляємо військовим.
Серед пакунків з нитками та вже готовими виробами в офісі "Made in Ukraine" нещодавно з'явилось і кілька в'язальних машин ще радянського виробництва. Їх також використають, щоб пришвидшити процес виготовлення теплих речей.
– В нас є багатодітна родина Комарових з Луганщини, яка долучилась до нашого руху, – говорить Ірина. – Мама Олена багато років в'яже і якось обмовилась: от би мені машинку. Нам як раз кілька віддали люди. Поки ми з двох зібрали одну, і ще є пара. На одній буде в'язати сама Олена, вона виготовляє з тоненької пряжі балаклави, на другій – її син, 11-річний Семен. Підліток буде робити шкарпетки, для нього це новий досвід, бо до того він в'язав лише гачком.
"100 пар шкарпеток, а потім ми переможемо"
Ідея долучитися до гарної справи, власноруч виготовляючи теплі речі для ЗСУ, знайшла шалений відгук серед українок. Вже 1600 заявок отримав рух "Зігрій". І від корінних мешканок Києва, і тих, хто знайшов тут прихисток з інших регіонів. Активно в'яжуть Дніпро, Чернівці, Луцьк, Львів, Одеса, Чернігів та інші міста. І це як окремі майстрині, так і об'єднання на кшталт столичного "ТворчаБа" чи регіонального "Бабусі Сумщини".
– Побачила на Фейсбуці рекламу, що є такий проєкт, вирішила долучитись, щоб хлопцям на передовій було тепло, – говорить Наталія Шинкарчук, що як раз принесла до офісу в Києві кілька пар шкарпеток і обирала собі наступну партію пряжі. – Я поставила собі ціль – 100 пар шкарпеток, а потім ми переможемо. Поки є 12, але я в'яжу швидко: пару шкарпеток за 4-5 годин, вмикаю собі серіал чи телемарафон – та вперед. Не зупиняюсь, навіть коли відключають світло, вмикаю лампочку на батарейках.
Ще в однієї майстрині з Києва, Галини Голіциної фоном для в'язання виступають або телевізійні новини, або виступи експертів – так вона і в курсі подій в країні, і зайнята корисною справою. А до офісу вона завітала не тільки з шапками різних розмірів, а і з "найкращими солодощами" для бійців – шматком сала.
– Як осінь зайшла, мені спала на думку ідея щось в'язати для хлопців, але було питання, як їм передавати. Думала, можливо вийде через побратимів моїх синів (обидва загинули на війні, один в Іловайську – вісім років тому, другий – цієї весни на Азовсталі), – згадує Галина. – А тут натрапила на проєкт "Зігрій", отже випадковості не випадкові, бо в дівчат вибудована вся логістика постачання речей на фронт. Сама я туди потрапити не можу, бо вік, та я й не військова людина, тому в'язання – це мій вклад в перемогу. Якщо маю якісь справи поза межами дому, то роблю дві шапки за день, а якщо нікуди не виходжу, то п'ять. Ще на кругових спицях роблю бафи, їх можна підняти, виходить як напівбалаклава, на додачу окуляри, каска – і готовий у бійця образ робокопа. І довші моделі-труби в'язала – це таке тонке трикотажне полотно, практичне, яке можна укласти, як зручно, чи одягнути на голову, зверху шолом і будуть закриті шия і вуха.
Ще одна майстриня Галина Тесліна не тільки сама стала учасницею руху "Зігрій", а взялась координувати цей процес у рідному Дніпрі. Каже, що на заклик в тематичній групі взяти в руки спиці отримала шквал дзвінків.
– Хоча я написала, що пост стосується лише дніпрян, телефонували й з інших міст, в мене навіть голос сів від розмов і тиск до 170 піднявся, – каже Галина. – Номери немісцевих майстринь, щоб не загубити, передала команді "Зігрій", а вони вже – координаторам в регіонах. Сама отримала першу партію ниток на пробу, роздала семи дівчатам з Дніпра, ще 10 – в черзі. Зараз ми робимо шапки та шкарпетки, подивляться на нашу роботу в Києві. Якщо все влаштує, будемо працювати й надалі, бо дуже нам всім хочеться допомогти зігріти наших хлопців.
За словами Юлії Савостіної, з урахуванням кількості учасниць і замовлень від військових руху "Зігрій" потрібно приблизно тонна пряжі. Придбано поки лише два центнери, тобто п'ята частина від потреби. Тож проєкт потребує як донатів (зробити внесок можна через сайт https://www.zigrii.com.ua), так і безпосередньо пряжі, щоб максимально залучити майстринь, що відгукнулись.
– Як пояснила психологиня Таїс Хелаф – одна з жінок, що не може сидіти без діла, – в цьому проєкті добре поєднується турбота про хлопців і утримання в балансі власної нервової системи. Бо в'язання – це дрібна моторика, задіяння якої допомагає знімати стрес, – додає Юлія. – З іншого боку, теплі речі ручної роботи – це свого роду оберіг для бійців. У своїх відгуках вони пишуть: "Те, що в'яжуть дівчата – це щось неймовірне", "Шкарпетки такі теплі та зроблені з такою любов'ю, що не зрозуміло, що гріє більше – шерсть чи любов". Ми читаємо, плачемо і розуміємо, що, напевно, робимо щось корисне.
3 
79692
Коментарі