Україна з Росією виросли з одного минулого, хоч були в різних ролях, але після 1991 року рухаються в протилежні сторони. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів експерт у сфері довготермінових стратегій Євген Глібовицький.
"За "теорією стежкової залежності", маємо певні цінності, бо попередні покоління пройшли відповідний шлях. Якщо два суспільства, як російське та українське, проходили його поруч, навіть у різних ролях, жертви і агресора, все одно виникають спільні закономірності та риси, які впізнаємо в наступних поколіннях. Відповідно ми відштовхуємось від минулого, в різні боки, але від того самого. Якщо подивитись на світове дослідження цінностей, то цінності українського та російського суспільств дуже подібні. Але вектор протилежний", - каже експерт.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Москва кілька разів програла битву за Україну" - Євген Глібовицький
Нам складно пояснити західним партнерам свої проблеми, бо вони родом із іншого минулого, яке витворило в них інші цінності.
"Нам складно пояснити свій досвід на Заході, бо в них інший, як і минуле. Наприклад, їм годі зрозуміти, як держава може стати найбільшою загрозою для суспільства. У традиції Північної Європи чи Америки держава - сервіс, інструмент волі суспільства. Ідея, що сучасна, не середньовічна, країна може впродовж поколінь утримуватися меншістю і насильством, тероризувати все суспільство – немислима. У Німеччині тоталітаризм тривав 12 років. В Італії неповних 20. У нас від Жовтневої революції через сталінізм до постійної загрози в СРСР тривали репресії чи їх загроза. Періодичні відлиги змінювало насильство", - каже Євген Глібовицький.
Україна, Захід та Ізраїль зіткнуться з важким вибором у найближчі дні, тижні та місяці. Можливо, буде перебільшенням сказати, що на карту поставлена доля світу, але не дуже. Вибір України найпростіший. Вона має воювати з Росією, тому що припинити воювати – означає покінчити життя самогубством. Але ефективна і навіть переможна боротьба значною мірою залежить від постійної фінансової та військової підтримки Заходу. І вона може зменшуватися, пише історик Олександр Мотиль.
4 
79692
Коментарі