субота, 15 червня 2019 10:11

"Крим – це хворост в меду" - відбулась прем'єра фільму про окупацію півострова
5

Фільм презентували в львівському музеї "Територія Терору"
Фото: Оксана Княжик
ВІдвідувачі займають свої місця перед переглядом
Історик Василь Кметь розповідає про враження від фільму
Модераторкою презентації була журналістка Єва Райська
Еміне Джепарова, Василь Кметь та Амет Бекіров діляться своїми історіями та думками про український Крим

У музеї "Територія Терору" у Львові показали перший фільм з циклу документальних "Як починалася війна. Кінохроніки. Свідки". Стрічка має назву "Після Майдану. Крим". В ній описані події, що відбувались на півострові від розстрілу Небесної сотні до початку навали в Криму. У фільмі беруть участь кримчани, українські школярі, студенти, представники Кримськотатарської громади, представники добробатів. Всі, хто став свідками окупації Криму.

"Цей фільм вже п'ятий за рахунком – каже Еміне Джепарова, перша заступниця міністра інформаційної політики України, кримська татарка, свідок окупації. – Першу стрічку знімали до другої річниці анексії. Фільми є багатьма мовами, щоб в світі знали про це. Насправді ж українці і кримські татари мають набагато більше спільного, ніж можна уявити. У нас ідентична історія, нас знищували, забирали нашу культуру, мову, історію, присвоюючи її собі".

Еміне Джепарова брала участь у опорі Криму.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В окупованому Криму звільнили капітана українського судна ЯМК-0041

"В час окупації я працювала журналістом на півострові, часом навіть ризикувала своїм життям. Це не ті події, коли від людей щось залежало, була російська армія і чітка вказівка забрати Крим. Що б хто не робив, це б відбулось. Це і зараз може відбутись з будь-яким українським містом. 26 лютого був величезний акт мирного опору. Ми, як міністерство зробили його днем опору російській окупації. Цим не просто визнаємо окупацію як факт, а доводимо, що досі за стільки років такої шаленої пропаганди є люди, які опираються і захищають український Крим і тому з'являються нові політичні в'язні. На мітингу мені здавалось, що я потрапила на кримськотатарське весілля, бо побачила там всіх своїх родичів. Саме завдяки мітингам росіяни не змогли просунути міф, що люди добровільно пішли на референдум. Головне те, що референдум і цифри – це фейк, на який не можна спиратися, бо в людей ніхто не питав".

Чиновниця переконана, що Україна має допомогти Криму повернутися.

"Через півроку після окупації, я з дочкою поїхала на пляж і побачила жінку, яка продавала пахлаву, оголошуючи про це. До неї прибігає хлопчик, за розмовою чую, що він з Росії. Питає в неї: "Тетя, что ето такое?" Вона: "Это, сыночек хворост в меду". І от для мене сьогодні Крим – це хворост в меду, коли автентичну культуру мого народу намагаються показати варварською. Ми обов'язково повернемо Крим, але, яким він буде, залежить від українського суспільства. Так само як українці очікують розуміння і підтримки від ЄС, так і кримські татари очікують цього від українців".

У фільмі показують кадри захоплення українських військових частин в Криму, а також кадрових російських солдатів.

"Для мене цей фільм про іншу війну – каже історик Василь Кметь. - Про ту, яку виграли не зелені чоловічки і не оленярі з глибинки Російської Федерації. Він про війну, яку виграла ідеологія та віртуальний світ. Кримська окупація – це наслідок тривалого процесу. У фільмі є кадр, де російський військовий, оленяр ховає очі і не знає, що йому сказати. На його думку, напевно, він є виконавцем великої місії. Насправді ж, він не розуміє того, що прийшов знищувати те, що вже давно знищено і вбито в нього. Він прийшов відбирати те, чого насправді він сам не має".

Героями стрічки стали також кримські татари, яким довелося покинути рідну землю.

"Після окупації я переїхав з Бахчисарая до Дрогобича на Львівщині, а потім до Львова – каже переселенець Амет Бекіров. - Саме тут я зрозумів своє коріння і свою ідентичність. Родину мого батька депортували до Узбекистану в 1944 році, коли йому було 5. Я народився там. Дитяча мрія повернутись на рідну землю передалась саме від батька. Він дуже обережно про це розказував і з п'яти років, коли вже до мене приходила людська свідомість, я мріяв про мій рідний Крим. І ми туди повернулись. Я встиг прожити там 13 райських років. В 2014 році моїй дочці було 5 років і знову ми змушені були виїжджати з Криму. У мене була страшна депресія, вперше в житті я не знав, що мені робити. Зараз я бігаю на Високий замок і там в самотності молюсь і кажу "дякую". Я вдячний життю за те, що саме зараз став розуміти свою приналежність. Відчуваю в собі крапельку мого Чорного моря. Україна багатонаціональна, тут живуть різні народи. Тому зараз в Дрогобичі ми розпочинаємо проект "Український букет народів". Я мрію про те, що колись всі ми приїдемо в мій рідний Бахчисарай і через особисті історії будемо розказувати про це місто, а ще долучимо Сімферополь, Севастополь, Судак. Ми обов'язково повернемось у свій Крим, як ластівки повертаються до рідних гнізд".

Усього цикл фільмів включає 2 серії. Друга має назву "Навала. Донбас".

На Каннському кінофестивалі Україну представлятимуть два фільми. Стрічка "Додому" режисера Нарімана Алієва ввійшла до програми "Особливий погляд", а картину ізраїльського постановника Декеля Беренсона "Анна" відібрано до програми короткометражних фільмів.За сюжетом фільму "Додому", після анексії Криму двоє синів кримського татарина Мустафи поїхали в Київ. Старший син Назім гине на війні на Донбасі. Батько вирушає до столиці, щоб повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати в Криму згідно з мусульманськими традиціями.

Зараз ви читаєте новину «"Крим – це хворост в меду" - відбулась прем'єра фільму про окупацію півострова». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 11170
Голосування Чи потрібно відновлювати постачання води з Дніпра в окупований Крим?
  • Ні. Окупанти повинні самотужки забезпечувати окуповану територію
  • Так. Там також живуть люди
  • Потрібно воду продавати задорого
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути