Подружжя фермерів Марія та Тарас Ложенки 14 квітня заснували Музей сиру в підвальному приміщенні житлового будинку на вул. Шовковичній, 50а, в центрі міста. Екскурсії проводять українською та англійською мовами. В програмі є дегустація та майстер-класи для дітей з ліплення сирних коників.
"Півтора століття тому українські сири мали шалений попит. Їх возили до французького Марселя. Швейцарці закуповували величезні головки й продавали у себе. Нашу сирну традицію вбили колгоспи", - розповідає Марія Ложенко.
Площа закладу - 20 кв. м. Біля входу, замість стільців, лежать тюки сіна. На стендах викладена історія сироваріння в Україні. На стіні висить колекція сирних ножів з різних країн.
"Від звичайних відрізняються невеличкими зубцями. У колекції маємо експонати 1824-х і 1836-х . Купували їх в Україні, Європі, Росії. В Англії натрапили на три цікаві таїландські ножі з керамічними ручками у вигляді часнику, огірка, стручка гороху", - говорить Тарас Ложенко. Тримає широкого півметрового ножа, що нагадує пилку.
Посеред кімнати відвідувачі дегустують класичний німецький "Тельзітер", голландський "Гауда". Також сорти з мускатним горіхом, мигдалем, імбирем, абрикосом, бринзу. До них подають сухе біле вино, горіхи й мед п'яти сортів - імбирно-лимонний, ріпаковий, трюфельний, із різнотрав'я та з какао-бобами. Тарілки із сиром розкладені на двох дерев'яних столах, підвішених до стелі ланцюгами.
"Якось забули про декілька головок, які після двох місяців витримки здалися не смачними. Знайшли через півтора року, коли чистили камеру дозрівання сирів. Вони перетворилися на камінці. Спробували - смачно. Розіслали партнерам-продавцям. Ті одразу замовили ще", - каже Тарас про сорт "Легенда". Схожий на "Пармезан". Його витримують щонайменше рік. Просить нідерландця постукати по невеликій головці сиру. Звук глухий.
"Дзвінкий означає, що є пустоти. В якісному "Пармезані" чи "Легенді" їх не має бути, - пояснює Тарас. Радить звертати на це увагу при виборі продукту.
"До музею привезли твердий козиний сир "Шеврет". Молодий, три тижні витримки, - розповідає сировар Анна Бабіна.
Ще одні запрошені - ферма "Татусеві кізоньки" з Кіровоградської області. Привезли бринзу та солене козине масло з часником, петрушкою, соусом табаско.
"Десять років тому, коли моя бабця віддала богу душу, залишила батькам дві кози. А де дві, там і чотири, вісім. Сьогодні у нас 20 дійних, ще 30 підростає. В Україні малорозвинене виробництво козиного масла. Хочу зробити ноу-хау і впровадити його у нас", - говорить Наталія Якименко, з ферми "Татусеві кізоньки".
"Такі музеї піднімають культуру вживання сиру. Досі більшість українців розрізняють лише російський і голландський. На цьому гастрономічні смаки обмежуються, - каже киянка Олена. - Була в подібних закладах із магазинами і кафе у Франції, Італії, Голландії. Розташовані здебільшого біля сироварень. Мають експонати до 10 років витримки. Дегустуєш і одночасно слухаєш, як його виробляли кілька століть тому. Там вчать, з чим поєднувати різні сорти. Бо сирні традиції різні в кожному регіоні. Років через 15 також матимемо свої".
Всього в музеї 20 видів сирів. Їх можна купити. Кілограм коштує від 180 до 400 грн.
Читайте також: Британці добуватимуть газ з сиру.
3 
7644
Коментарі
1