Програма Об'єднаної опозиції викликає позитивне враження, але в більшій мірі це звичайна програма передвиборчих обіцянок. У значно меншій — це реальна раціональна і розумна програма дій.
Певний успіх опозиції полягає в тому, що вони започаткували процес об'єднання навколо програми експертного середовища і представників громадськості, що вони завчасно висувають для обговорення свою програму дій. Вона хоч і прогресивна, але все ж таки передвиборча. Це не дорожня карта прогресу України, якої вона сьогодні так потребує, враховуючи внутрішні та зовнішні виклики, ситуацію невизначеності як на зовнішніх векторах, так і на векторі внутрішньої української політики.
Наприклад, Пенсійна реформа. Зрозуміло, що коли в усіх країнах світу, навіть у європейських країнах соціал-демократичного типу, говорять про необхідність підвищення пенсійного віку, то Україна не може робити по-іншому і обіцяти, що його не буде.
Щодо забезпечення житлом, то зрозуміло, що говорити про низький відсоток кредиту по іпотеці немає сенсу, тому що це неможливо зробити. І взагалі — це тільки інструмент. Вирішення житлової проблеми було успішне тільки на окремих етапах розвитку США, а в Європі тільки будують дешеве масове житло для людей, але не здають його у приватну власність — це державна власність. Тільки так можна вирішити житлове питання. Воно в нашій країні залишається невирішеним — люди не мають свого нормального житла. Не можуть же всі жити тільки в заміських котеджах або купувати квартири на вторинному ринку за суми, непід'ємні для простої родини.
Проблема не в тому, щоб робити якісь доповнення до уже сформованих рішень, постскриптуми до уже прописаних програмних правил і тез. А в тому, щоб розібратися, у якому світі і в який час ми живемо, що таке Україна в контексті світових і регіональних криз.
Мало сьогодні сказати, що ми рухаємося до Європейського Союзу. А який цей Європейський Союз буде через 10 років? Буде інший, це ж зрозуміло. Перед тим як дописувати або робити приписи до тих чи інших положень і параграфів, потрібно ще серйозно відредагувати концепцію програми, положення, розібратися із завданнями. Бо країна сьогодні має вирішувати нетривіальні завдання, пов'язані із накопиченням серйозних проблем не тільки за останні 20 років, а й за попередні 100-150 років. Або країна виживе, або взагалі розсиплеться і розчиниться по якихось регіональних просторах. От це ще не зроблено, бо є проблема з філософією цієї програми. А в основі політики саме філософія, а не політтехнологія. Саме філософія розвитку країни в цій програмі ще не визначена до кінця.
Є дуже багато правильних спостережень, є реєстр реальних і серйозних проблем, з якими сьогодні стикнулася Україна. Є певний набір інструментів вирішення цих проблем, але це ще не програма в сенсі програмування дій. Якщо опозиція знову прийде до влади і не буде розуміти, що потрібно робити, а буде тільки діяти за формулою не "що робити", а "хто винен", як це було в 2005 році, то це буде знову змарнований час і остаточна дискредитація опозиційних сил. Але проблема навіть не в цьому, а в тому, що країна не витримає тисків внутрішніх і зовнішніх, які сьогодні і так не дають нормально розвиватися.
Як казав класик: "Для того, щоб вирішувати окремі питання, потрібно визначитися з загальними, принциповими, системними". Така робота очевидно буде продовжена. Саме в такому напрямку буде рухатися дооформлення самої програми, бо без цього подальший рух буде заблокований. Можна безкінечно говорити про те, яка повинна бути республіка — парламентська, президентська, чи парламентсько-президентська. Ці форми правління в Україні довели свою неефективність, хворіли авторитаризмом, спокусами різних вертикалей, корупції, беззаконня. Чому? Бо проблема не в тому, яка республіка. Проблема в тому, що у нас влада не обмежена законом, правом, відповідальністю перед виборцями. Влада вище закону і не реагує на суспільну думку, не підзвітна народу. Яка різниця, яка республіка, якщо вона по суті своїй залишається авторитарною?
Як зробити так, щоб в Україні керували не люди з влади чи опозиції, а закони, правила і регламенти? Для цього потрібно, щоб була інша судова система. Щоб суди були незалежні, парламент був незалежний від виконавчої влади, підзвітний виборцям, а силові структури були підзвітні виборцям і громадянському контролю. Це ціла програма того, як осучаснити країну.
В економіці можна багато говорити про те, що потрібно збільшити заробітну плату, прожитковий мінімум, відмовитись від політики дешевої праці і стимулювати політику дорогої робочої сили. Але як це зробити, коли економіка монополістична? Монополії в економіці спричиняють монополії в політиці, щоб і далі витягувати із країни всі соки. Чому ми демократію згаяли і перейшли до авторитаризму більш відкритого на початку 2000-х років? Тому що це в інтересах економічних монополій. Якщо ми хочемо сучасну економіку із сучасними європейськими зарплатами, то й економіка потрібно щоб була така, як в Європі — конкурентна, демонополізована. Щоб люди могли вільно займатися бізнесом і політикою, а не продиратися в політику через закриті списки, мажоритарні округи, де панують так звані гречкосіви.
Чому люди у нас не можуть нормально займатися бізнесом? Бар'єри в політиці високі, щоб можна було займатися вільним підприємництвом. Якщо ці бар'єри подолали, то ще чекає санепідстанція, екологічна інспекція, чиновник, пожежник тощо. Треба думати, як зробити, щоб люди самі створювали робочі місця, працювали на себе і платили податки.
Без цієї кардинальної трансформації економіки все буде триматися на бюджеті: бізнес з бюджету буде брати дотації і вигідні державні контракти. А бідні люди будуть просто триматися на державних подачках під вибори. Але скільки може ця бюджетоцентрична економіка врешті триматися? Вже грошей немає в Україні. Треба змінити її на вільну і підприємницьку — не адміністративно-ринкову, де панує фактично влада і отримує гроші. Замість псевдоекономіки у нас буде справжня, конкурентна, підприємницька економіка, яка створюватиме нову додану вартість. А нова додана вартість — це все: заробітна плата, відрахування у пенсійний фонд, нові експортні ринки, а не тільки метал, хімія і соняшник, який Україна експортує за кордон.
Усе це поки що в дефіциті політичного мислення і програмування як в опозиції, так і у владі. Програма опозиції ці питання обходить стороною або зачіпає лише дотично. Хоча це має бути ядром.
2 
1
Коментарі
18