10 вересня 1859 року австрійський намісник у Галичині граф Аґенор Ґолухівський видав розпорядження використовувати в українських школах і виданнях латинський алфавіт. Відбувся другий спалах так званої Азбучної війни.
Українську латинську абетку на основі чеського правопису створив чеський мовознавець Йосип Їречек. Він вважав, що кирилицю доречно використовувати лише у церковнослов'янській мові. За приклад успішного впровадження латинки представляв перехід на неї поляків, чехів, хорватів і словенців.
Проти переходу в Галичині виступала інтелігенція та священники, представники течії москвофілів та народовців. Мовознавець Йосип Лозинський, автор "Граматики руської мови", та греко-католицький митрополит Львова Спиридон Литвинович вважали перехід політичним та голосували проти нього.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому серби відмовляються від кирилиці?
Негативно сприйняли ідею такого переходу і словенський мовознавець Франц Сіклошич та славіст, директор бібліотеки Празького університету Павел Шафарик. Вони пропонували реформувати кирилицю за зразком сербського мовознавця Вука Караджича, який уніфікував сербську абетку за фонетичним принципом – як чуємо, так і пишемо.
Потужна хвиля протестів спонукала Міністерську комісію 1861 року відхилити проєкт Їречека. При цьому адміністрація та суди Австрійської імперії не мусили, але могли вживати в українськомовних документах кирилицю.
Азбучними війнами називали суперечки щодо писемності в Галичині. Вони розпочалися 1834-го після оприлюднення праці Йосипа Лозинського, в якій зазначав, що латинські букви, на відміну від "мертвої" кирилиці, можуть повніше і точніше відобразити характер української мови. Тоді пропозиція Лозинського зазнала гострої критики, зокрема з боку "Руської трійці". Діячі вважали, що латинізація українського алфавіту могла призвести до іще більшого відриву Західної України від Наддніпрянської. А це перешкодило би збереженню єдності української культури.
2 
1
Коментарі