Великий – внутрішній палець кисті. Його ще наші предки називали палюх, пучак, бецман. Рекордсмен у мові жестів. У Стародавньому Римі, під час змагань гладіаторів, великий палець вирішував долю переможеного: піднятий угору – помилування, опущений додолу – страта.
Другий палець вказівний (вказівець). Ним користуємося, коли потрібно вказати на щось чи на когось. У давні часи його називали перст – "одинокий" (про самотню людину так і кажуть: один (одна), як перст). Погрожують комусь саме вказівним пальцем. Притулений до вуст, він означає мовчання. А ще це пузвеликий палець. Назва утворилася злиттям прийменника пуз (повз, поряд) зі словом "великий".
Середній палець найдовший на руці й розміщений посередині. Вочевидь, найсором'язливіший з усіх, адже історія про нього наводить скупуваті факти.
Безіменний (підмізинний, примізинний) – це палець перед мізинцем. Або ж обручковий, перстеневий, бо саме на нього дівчина одягала обручку, коли йшла під вінець. Існує повір'я, що від безіменного пальця лівої руки йде вена прямісінько до серця. Тому єгиптяни та римляни носили обідець на лівій руці. А в східній медицині підмізинним пальцем розмішували ліки.
Західнополіська говірка фіксує ще одну, не менш цікаву, назву безіменного пальця: кризениць.
Мізинець (мізинок) – п'ятий, найкоротший палець на руці або нозі. У давнину це був символ мізерності, малої кількості. Тому вислови "з мізинець, на мізинець" вказують на малий розмір когось, чогось, малу частину чогось, а про чиюсь нікчемність кажуть, що той мізинного не вартий. Мізинець, особливо лівий (ближчий до серця), вважають провідником у внутрішній світ людини. Якщо мали намір дізнатися про когось усю правду, брали сонного за мізинець лівої руки і запитували все, що хотіли. Саме за нього радять пробуджувати сновид.
Мізинний палець відіграє чималу роль у весільних обрядах, наприклад, на заручинах із нього злизували мед. У старовину на дівочий мізинок надівали перстень як символ любовної присяги.
Фаланга пальця мала назву челенок (або ж маслачок), долоня – ладка. Коли бавилися з дитиною, плескали у ладки, промовляючи: "Ладки! Ладки! Побилися бабки. А за що? За кисіль, що наївся Василь". Або ж: "Ладки, ладоньки, ладусі. Де були? – В бабусі. – Що їли? — Оладки. Ой ладусі, ладки. – 3 чим оладки? – Із медком та солодким молочком".
Кінчик пальця руки називали пучкою (Ганна показала синові обидві пучки, сині, покопирсані неначе ножем, з синіми нігтями. – Нечуй-Левицький). А ніготь – гнихіть, пагність. Приміром, у говорах південно-західного наріччя можна почути вислів "ні на пагність" – ніскільки, нітрохи, зовсім (Добра ні на пагність. – А. Свидницький).
Дух українського народу, його культуру неможливо уявити без звичаїв та різноманітних обрядів. Якщо дівчина, що виходила заміж, не хотіла мати дітей, вона перед посадом сідала на пальці правої руки. На скільки сяде – стільки років не вагітнітиме.
Про злодія кажуть, що той має довгі пальці.
Показувати пальцем на сонце чи місяць вважалося дурним знаком.
3 
1
Коментарі