Український вчений XIX століття Іван Верхратський повністю ламає стереотип про мовознавця як сивочолого діда, який цілі дні проводить над текстами за письмовим столом. Для цього достатньо уявити його на лісовій галявині з сачком у руках. І дуже ймовірно, що так воно колись і було. Бо Верхратський водночас був і мовознавцем, і натуралістом, і одним із перших заклав основи української природознавчої термінології.
Народився Іван Верхратський у селі Більче (нині Тернопільська область) 26 квітня 1846 року. Попри те, що навчався у Львівському університеті на філолога, викладати згодом почав саме природознавство й біологію. А паралельно об'їздив усю Галичину, збираючи жуків і метеликів і поповнюючи свою колекцію – згодом вона перейшла Державному природознавчому музею Національної академії наук у Львові (Музей імені Дідушицьких). Крім комах, цікавився рибами, навіть знайшов невідомі раніше для Галичини види – вирезуба й головля.
Верхратський заклав основи української наукової природничої термінології. Саме він написав перші україномовні підручники з ботаніки, зоології, мінералогії. Він перший голова математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Шевченка, редактор її збірника.
Збираючи колекцію, не забував про своє перше покликання і складав словник природничих термінів – назв рослин і тварин, який базувався на народній мові. Тому його часто називають етноботаніком. Зараз варіанти назв, які пропонував Верхратський, здаються дещо незвичними, бо казав не рослини, а ростини, яблуня – яблінь, квітка – цвітка, а ожина – ужина. Також Верхратський намагався знайти іншомовним термінам відповідники в українській мові.
Його напрацювання про говірки в українських регіонах - "Про говір галицьких лемків", "Говір батюків" - дослідники досі активно використовують для вивчення галицьких і закарпатських діалектів. Учений гостро виступав проти намагання москвофілів заперечити самостійність української мови та підмінити її "язичієм". Активно втручався в нормалізаційні процеси української літературної мови, обстоював фонетичний правопис, тобто правило "як чуєш - так пиши".
Верхратський іще до класика антропології Федора Вовка звернув увагу на психосоматологічну проблематику. 1897 року з'явилася його книга "Соматологія", де він розвиває ідею цілісності людського організму, єдності духовних і тілесних первин у житті. Учений звертає увагу на проблеми соціальної гігієни з тим, аби виробити засади подовження тривалості життя, згармонізувати його з внутрішніми та зовнішніми чинниками. Свої роздуми він підсумовує словами: "Жий умірено, хорони закон Божий у твоїм серцю!"
Помер Іван Верхратський у Львові 1919 року, похований на Личаківському кладовищі. Його іменем названі вулиці, зокрема й у Львові.
5 
1
Коментарі
5