1 серпня 1923 року вийшов декрет Раднаркому УССР "Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови". Документ зобов'язував запроваджувати українську мову на всіх щаблях державного управління. Працівники партійних і радянських установ мусили оволодіти нею.
Державних чиновників - радянських службовців - навчали української, щоб обманути українське селянство, яке з недовірою та ненавистю ставилося до радянської влади.
Однак декрет наражався на опір з боку "червоного чиновництва" й апаратників Компартії. Відтак, чиновників із Росії звільнили від вивчення української мови, всупереч прийнятому декрету, пише видання "Полтавщина".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Краще бути зґвалтованою, ніж українізованою" - вистава "Мина Мазайло"
Щоб привернути на свій бік українське селянство, компартійний контингент обернули на формально український. Це сталося завдяки масовим наборам до партії. Чиновники ж так і не українізувалися. Правляча верхівка нехтувала нею ж затвердженими нормами. До владних установ вимагалося звертатися письмово - українською, але усі службовці могли демонстративно спілкуватися виключно російською мовою. Чиновники, котрі відряджалися до України з Росії, від українізації звільнялися. Заплановані перевірки знання української мови партапаратом багато разів відкладалися і, зрештою, проведені не були.
У самому ЦК КПУ українців було не більше чверті. А керівниками ЦК із санкції Москви обиралися тільки неукраїнці. Так, у період від смерті Леніна в 1924 році до смерті Сталіна в 1953-му генсеками ЦК КПУ по черзі були: німець Еммануїл Квірінг, єврей Лазар Каганович, поляк Станіслав Косіор, росіянин Микита Хрущов, знову Каганович, ще раз Хрущов, росіянин Леонід Мельников, і тільки з 4 червня 1953 року - українець Олексій Кириченко.
Українська інтелігенція швидко збагнула оманливий характер радянської політики "українізації". Іван Огієнко (митрополит Іларіон) схарактеризував позицію української інтелігенції так: "хочемо творити свою українську інтелігенцію, і хочемо бачити її скрізь - не хочемо навчати москалів української мови, щоб вони керували нами".
Широкий розмах українізації настрашив Москву. Наприкінці 1920-х процес українізації практично припинився. Так сталася трагедія "розстріляного відродження" - ті, хто, з точки зору центру, відстоював "помилкові погляди", були піддані жорстоким переслідуванням, а окремі керівники України були оголошені "ворогами народу" й знищені.
1923 року Микола Скрипник став наркомом освіти, коли почалася українізація.
Під його керівництвом українізували пресу, початкову й середнью шкільну освіту, викладання у вузах.
У 1932 році Миколу Скрипника призначили відповідальним за хлібозаготівлі у Дніпропетровській області. Це означало, що він мав стати організатором Голодомору. Скрипник відмовився і його почали цькувати. Звільнили з посади наркома освіти. 7 липня 1933-го Микола Олексійович Скрипник застрелився у власному кабінеті.
8 
35413
Коментарі