Ексклюзиви
Пʼятниця, 23 грудня 2011 17:30
Ірина Буланенко
Ірина Буланенко
Ірина Буланенко

Покарана

- Где ты была? - питає моя сусідка по кімнаті в санаторії на Миргородському курорті на Полтавщині.

- У місті, - кажу.

- Вроде я понимаю - что такое "в мисти", - без жодного роздратування знизує плечима вона.

70-річна Галина Василівна понад 50 років прожила в Донецьку. Родом із Росії, із села у Костромській області. Важко збагнути, як можна не розуміти слів, півстоліття живучи нехай і в російськомовному середовищі, але ж в Україні.

-Я иногда иду в Донецке и думаю - почему они в центре города поставили пекарню. А мне объясняют, что это парикмахерская.

До кінця відпочинку вона вивчила одне українське слово

Із Галиною Василівною ми не сперечалися. Про політику не говорили, по телевізору вона дивилася переважно талант-шоу, а розповідала більше про свого покійного чоловіка-шахтаря. До кінця відпочинку вона вивчила одне українське слово: "лікувальний". А перед від'їздом аж сплакнула трохи - так шкода їй було розлучатися.

Мені згадалася інша історія, теж курортна - із Трускавця. Там моєю сусідкою була москвичка Валентина Іванівна. З нею мені доводилося говорити російською - винятково з почуття гостинності. І от якось вона каже:

- У вас язык какой-то корявый. Ну что это за слово: "взуття". Одно какое-то "зю-зю-зю-зю".

Мене то зачепило. В емоціях я прочитала коротку лекцію про милозвучність української мови і таке інше. Кожен із нас залишився при своїй думці, звісно. Але відтоді наші взаємини дали тріщину, напруження відчувалося. Та в один момент мені полегшало, я почувалася відомщеною. Моя московська сусідка після клізми не встигла добігти до туалету в номері. Випрані штани і білизна до вечора сохнули на балконі.

Зараз ви читаєте новину «Покарана». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

62

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода