Бо субота

– Людей на цей автобус на вихідних багато? Можна в той же день перед поїздкою взяти квиток? – розпитую в адміністратора автостанції про новий автобус.

Він віднедавна ходить, на диво, за зручним графіком, на відміну від тих, що були досі. Вирушає о 7.20, десь об 11.00 я у Срібному на Чернігівщині. Весь день можна провести з рідними. Раніше в мій райцентр можна було виїхати тільки опівдні. Під вечір добираєшся, а зранку вже й назад треба.

– А він щодня ходить? – допитуюся.

– П'ятниця, неділя. Раніше о 6.45 виїжджав, а тоді перенесли на пізніше, – каже жіночий голос у трубці.

Розумно, думаю, зробили. По часу під перше метро підгадали, навіть з іншого кінця міста на Дарницю можна встигнути.

Їду до матері на ювілей. Склала торбу – важка зараза. Теліпатися від будинку до метро, а там ще трохи від станції не хочеться. Замовляю ­таксі. За півгодини – на місці, ще хвилин 40 до відправлення. Автобуса на зупинку ще не подали. Приміщення автостанції напівпорожнє, каса працює і до неї ні душі.

Подумала, що там тире, а там – кома

– На автобус, що о 7.20, квиток до Срібного, – не вірю, що так вдало все складається зранку.

– Він ходить у п'ятницю і неділю. А сьогодні – субота, – огрядна касирка дивиться на мене поверх окулярів.

Ту-ду-ду-ду… Музика опускається в баси. Це ж я подумала, що там стояло тире: "п'ятниця – неділя", а там – кома: "п'ятниця, неділя".

Ну, де логіка? Чого ж у п'ятницю зранку, а не в суботу? Які це нормальні люди їдуть у п'ятницю?

Дзвоню брату. Він має їхати машиною з Чернігова.

– Сідай на маршрутку в мій бік, доїдеш до села Кіпті, це на півдорозі з Києва до Чернігова, – він готовий підібрати мене там.

Тягну свою сумку до чернігівських маршруток. Добре, вони їздять щодня і то одна за одною.

– До Кіптів? Звичайно, доїдете. ­Тільки проїзд коштує так само, як до Чернігова – 40 гривень. Бо субота.

×