- Ви тут живете? - у кімнату санаторію в Миргороді на Полтавщині заходить літній чоловік із паличкою, суне до ліжка поряд із моїм. І влягається на ньому.
Це - тимчасова кімната, на чотири ліжка. Сюди селять, коли немає місць і треба десь перебути деякий час, поки "твій" номер звільниться. Та ці номери не бувають змішані - вони або чоловічі, або жіночі.
- А вас теж сюди поселили? - питаю обережно.
- Ні. Я живу в іншій кімнаті. А тут ночую. Бо дуже хроплю.
Хропіння - це на курорті проблема номер один. Більшість кімнат - двомісні. Якщо один хропе, а другий цього не переносить, то першу ніч не спить один, другу - вже обоє. Бо нехропун не може заснути, а хропун переживає, що заважатиме. На третю ніч хтось мусить переїхати.
Я бы вам не советовала со мной жить
Розмова в їдальні теж про це.
- Первое, что спросила у меня соседка - хроплю ли я? Говорю - я не знаю. Она: "Как? Вас должны были в регистратуре спросить". Я ее прозвала "мымрой". Но самое интересное - она так хропела всю ночь! - розказує Венера, жінка за 50, з гарною укладкою, променистими очима й чітко окресленими губами. Тут заведено представлятися на ім'я, незалежно від віку.
Увечері я маю переїжджати у свою кімнату - номер 51. З'ясовується, що місце не звільнилося. Моя попередниця, яка мала би з 51 переселитися у 305, не піде туди. Бо "женщина в 305-й хропит". Щоб не ночувати в тимчасовій кімнаті, де немає душу, а туалет тільки в коридорі, погоджуюся на номер 305.
- Я немножко хроплю, - каже в перші ж хвилини знайомства моя нова сусідка.
Та за два тижні, які ми прожили в одному номері, я жодного разу не чула цього. В останній вечір перед від'їздом вона зізналася:
- Я специально так сказала той женщине, потому что она мне не понравилась. Говорю - да, хроплю и очень сильно, я бы вам не советовала со мной жить.
1 
1
Коментарі
10