Інше життя

– Я буду народжувати тільки на Печерську. У нас лікар хороший, старша у мене там родилась, – каже Яна.

Її в гінекологію привезла під вечір "швидка", з роботи. Загроза викидня.

Яна до півночі щебече сусідці про покупки, найбільший торговий центр у Києві, де вона днями була, про фільми та ім'я, яке дочка вибирає сестрі. Розпитує про лабораторію, де роблять аналізи на генетику. Зранку складає ­по‑турецьки ноги у вузьких джинсах і дзвонить на роботу. Дає вказівки тим, хто її сьогодні замінятиме, просить тримати в курсі.

Поводиться, як завжди, як звикла. А в лікарні – інше життя. Спати лягають о 22:00. Прокидаються о 6:00. Про майбутніх дітей майже не говорять – для когось тема може бути дражлива. Зате часто кажуть, піднімаючи вказівний палець догори, що все залежить від Нього. Ну й від лікаря, звісно.

Коли наш палатний лікар підходить до Яни під час обходу – вона саме фарбує губи блиском.

– А ви мене скоро випишете? – запитує.

– Та коли захочете. Тут же не тюрма, – лікар відповідає із сарказмом. Йому це питання ставлять, мабуть, разів по 20 на день. – У вас – загроза викидня. Вам, хвора, треба зробити обстеження.

– Я не хвора! У мене що – кашель, соплі? Вагітність – це не хвороба.

– Ви зацікавлені виносити дитину? Ліки приймаєте? По одній таблетці? Треба щонайменше шість.

– Так багато?! – Яна закочує очі.

До неї приходять матір із батьком. Емоційно переповідає, як лікар назвав її хворою.

За півгодини після УЗД Яна падає обличчям у подушку. Її готують до операції. Дитя завмерло тиждень тому.

×