Ексклюзиви
Неділя, 27 серпня 2017 09:15
Ірина Буланенко
Ірина Буланенко
Ірина Буланенко

Інше життя

– Я буду народжувати тільки на Печерську. У нас лікар хороший, старша у мене там родилась, – каже Яна.

Її в гінекологію привезла під вечір "швидка", з роботи. Загроза викидня.

Яна до півночі щебече сусідці про покупки, найбільший торговий центр у Києві, де вона днями була, про фільми та ім'я, яке дочка вибирає сестрі. Розпитує про лабораторію, де роблять аналізи на генетику. Зранку складає ­по‑турецьки ноги у вузьких джинсах і дзвонить на роботу. Дає вказівки тим, хто її сьогодні замінятиме, просить тримати в курсі.

Поводиться, як завжди, як звикла. А в лікарні – інше життя. Спати лягають о 22:00. Прокидаються о 6:00. Про майбутніх дітей майже не говорять – для когось тема може бути дражлива. Зате часто кажуть, піднімаючи вказівний палець догори, що все залежить від Нього. Ну й від лікаря, звісно.

Коли наш палатний лікар підходить до Яни під час обходу – вона саме фарбує губи блиском.

– А ви мене скоро випишете? – запитує.

– Та коли захочете. Тут же не тюрма, – лікар відповідає із сарказмом. Йому це питання ставлять, мабуть, разів по 20 на день. – У вас – загроза викидня. Вам, хвора, треба зробити обстеження.

– Я не хвора! У мене що – кашель, соплі? Вагітність – це не хвороба.

– Ви зацікавлені виносити дитину? Ліки приймаєте? По одній таблетці? Треба щонайменше шість.

– Так багато?! – Яна закочує очі.

До неї приходять матір із батьком. Емоційно переповідає, як лікар назвав її хворою.

За півгодини після УЗД Яна падає обличчям у подушку. Її готують до операції. Дитя завмерло тиждень тому.

Зараз ви читаєте новину «Інше життя». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода