- Які вірші ти читаєш, щоб звабити дівчину? - спитала мене одна білявка. Вона зацікавилася ефектними рецептами Дмитра Лазуткіна про те, як затягти дівчину в ліжко. Мало не кожен зі студентів-гуманітаріїв вряди-годи бавився такими експериментами. Дехто бавиться досі. Я - теж.
Як справжній басараб, ще в юності, я мав напохваті три вірші: один українською, один румунською та один - болгарською. На дискотеку до нас приїжджали дівчата із сусідніх молдавських та болгарських сіл, тож мої De ce nu-mi vii ("Чому не йдеш до мене") Міхая Емінеску та "Не, не мога да спя" ("Ні, не можу я спати") Веселина Ханчева стали мало не візитівками. Не думаю, що це найефектніші вірші, але що знайшов, те й вивчив. Дівчатам подобалися поезії рідною мовою і я мав добру компенсацію. Українкам розповідав Симоненкове "Ображайся на мене, як хочеш".
В університеті значно розширив цей джентльменський набір. Причому, методом проб і помилок, визначив, що дівчата найбільше цінують Симоненка, Бобинського, Вінграновського та Рильського. Їхні вірші водночас ніжні й прості для сприймання. Стуса або Антонича читати не має сенсу, якщо не хочеш цілу ніч провести у філософських розмірковуваннях із цигаркою в роті.
Завжди дієвий був Петрарка. Його 61-й сонет приносив дівчатам таке захоплення, що переходити до українських поетів було вже не потрібно. Хоча, наскільки я розумію, в Петрарці їм подобалася більше мова, бо однаково вони нічого не розуміли.
Коли я почав їздити по інших країнах, то зрозумів, що європейки дуже подібні до наших. Лише одного разу німкеня Сабіна виразно сказала "А тепер переклади!", коли я шепотів їй на вухо того-таки Симоненка. І я пошкодував, що не обрав Рільке.
А нещодавно в Грузії одна дівчина змусила мене вивчити напам'ять "Половецьке побачення" Ґіорґі Леонідзе, на цілих сім строф.
Тепер хочеться лише двох речей. Вчити й далі вірші, розповідаючи їх дівчатам. І щоб цієї колонки ніколи не побачили мої батьки.
2 
1
Коментарі
44