Четвер, 07 жовтня 2010 18:26

"Івана Богослова празничок хоч і маленький, але вельми сердитий"

"Івана Богослова припадає на 9 жовтня. Його називають Осінній Іван, бо ото вже настояща холодна осінь на цього Івана починається, - розповідає 60-річна Валентина Безоглюк із села Логвин Володарського району на Київщині. - Це празничок хоч і маленький, але вельми сердитий. Його старші люди і сьогодні шанують. У першу половину дня працювати можна, а в другу - то краще не працювати. Бо то як він сердиться, то вже буде холодно, а як нє, то ще буде тепло". Цього дня можна передбачити, якою буде зима: якщо берези почнуть облітати - теплою, якщо осика скине до цього дня зелене листя - холодною. Кажуть, на Івана Богослова не можна їсти часнику й цибулі, бо цілу зиму будуть снитися мертві. На Слобожанщині присвяток називають Чорний Іван. Бо нібито якщо на нього різати буряки, моркву чи картоплю, то всі запаси до весни почорніють. А в того, хто з'їсть часнику або цибулі, почорніють і випадуть зуби. Івана Богослова - поминальний день. Колись за душі померлих читали на кладовищі Псалтир і влаштовували обіди. Згадують також потопельників, вішальників, мертвонароджених і загиблих на війні. На Осіннього Івана добре шаткувати капусту - У нас так кажуть: "Хто не посіявсь до Богослова, той не варт доброго слова", - розповідає 58-річна Надія Курач із Логвина. - До Богослова треба всю озимину посіяти і в полі всі роботи покінчити. На Богослова падає дощ, а бува, й приморозки починаються. То стараються, шоб уже всю викопати картоплю, моркву й до погреба поховати, шоб не попідмерзала, а то всю зиму гнить буде. Ну а як все покінчали, беруться вже тоді до буряків. Добре шаткувати капусту і закладати в бочки на зиму. Буде аж до самої весни укусна й на зубах хрумтіти. Лущили кукурудзу, шаткували капусту гуртом у кожної сусідки по черзі. Працювали зі співами, жартами. Звідси походить назва театральних капусників - гумористичних вечорів із пародіями й розіграшами. Засватані дівки на вечорницях "здавали дівування" - "На Івана Богослова не почує дівка доброго слова", - розказує Надія Курач. - Уже перестають хлопці свататися до дівок, бо до роздвяного посту не встигнуть уже весілля відбути. А в піст у нас і зараз не женяться, бо в церкві піп не вінчає. Збираються вечорниці. На них засватані дівки "здають дівування" - прощаються з подружками, бо заміжнім на вечорниці ходити не годиться. 60-річна Валентина Безоглюк, також із села Логвин, каже, що за її молодості у 1960-х на вечорницях уже не пряли, а тільки сходилися до котроїсь із подруг вишивати. - А матерки наші ходили, - додає. - Розказували, шо збиралися у баби Шури Щурихи. Вона вдова була. У неї була прадка і верстат - те, шо радна робить, - був. То вони там і прали, і ткали. І на ці вечорниці спеціально приходили хлопці. Платить їй не платили - грошей же не було. Може, муки якоїсь принесуть, якоїсь крупи. Вечорничний сезон із настанням холодів відкривали входинами - обідом із випивкою, музикою й танцями. Готували кашу, півня й бабку-"горгуна". Прибирали їх квітами й калиною. По обіді горщик із кашею розбивав той хлопець, який заплатив за неї найбільший викуп. Гроші віддавали хазяйці - "досвітчаній матері". - Сидимо вишиваєм, спєваєм. А зараз як заспіваєш, то думають, шо то людина п'яна. А тоді вже хлопці поприходили у дев'ять-десять - які вже там вишивання! - сміється Надія Курач. - До 12 гуляли, до часу. Батьки не розрішали довго гуляти, але ж гуляли. Восені наробишся, бураков накопаєшся, а ввечері йдеш. До ранку, було, гуляємо. А потом ранком додому біжимо, а вже доярки йдуть корови доїть. Бувало, дівчата й хлопці залишалися разом спати. 78-річна Марія Сидоренко, переселенка із чорнобильського села Річиця, 2002-го розповіла про вечорничний звичай "ходити на куля": - Часов у 12 хлопци приносят куля саломи, на далєвку кинули й палягалі. А дєвкі хто на пєчі, хто на пол подляглі. Було, раз Маруся Клімішина да лягла із Курай Васілєм - ухватілі яє, да шибанулі да нєго. А мєнє - до Розвадовського Тяма. Дак мі вже одна одной проказуєм. Дак Маруся каже: "Муой осе-о туолькі про коні да про лошат говоріть". Але до "гріха", за словами Марії Сидоренко, за такого спільного спання на кулях не доходило. Обмежувалися обніманням і "притулою". Святковими вважали вечорниці по неділях, весільні й прощальні - проводи новобранця до війська. До них спеціально готувалися: дівчата вбиралися якнайкраще, прикрашалися, хлопці наймали музику для танців. На весільних вечорницях наречені пригощали своїх товаришів, а "досвітчаній матері" дарували хустку. На знак прощання з дівуванням наречена варила кашу в новому горщику, потім розбивала його, а дівчата приспівували: "Ой каша-каша, розлуко наша". На релігійні свята - Кузьми й Дем'яна (14 листопада), Катерини (7 грудня), Андрія (13 грудня), Варвари (17 грудня) влаштовували складку або зсипщину. Дівчата не працювали, лаштували стіл із закускою, а хлопці приносили випивку. - Ми робили "дурного вареника", - згадує Валентина Безоглюк. - Робили йому начинку таку - калина й клоччя. І, допустім, який хлопець і візьме, то це значить, він буде женіх. А тая, яка ліпила його, - нєвєста, значить. - В ігри гуляємо всякіє,- додає її сусідка 53-річна Надія Колісник. - От сидимо в кругу, пляшку крутимо. На кого шийкою наставила пляшка, той цілує того. Каже, що вони з рідною сестрою ходили на різні вечорниці - щоб не відбити одна в одної пари. Через це в сім'ї не було сварки. - А хлопці ходили по всіх вечорницях, де їхні дівчата. Бувало, шо приходили і з іншого села. І дівчата з хуторів приходили, бо ж разом у школі вчилися. І коли наші хлопці до них залицялися, то нам нехарашо було, не нравилось нам це. Якщо ж приходили на вечорниці хлопці з іншого кутка або села, то між "своїми" та "чужими" часто доходило до бійки. Надія Колісник розповідає, що на вечорниці дівчата починали ходити у 14?"15 років. Якщо дівчина вперше йшла на вечорки, мусила принести кашу. Хлопці сходилися й "торгували" її в неї: хто давав більше грошей, той бив горщик із кашею об ріжок столу. Гроші йшли на музику. Хлопець на перші свої вечорниці ставив парубкам могорич, а його "коронували" - підкидали до стелі. На перших вечорницях над ним піджартовували: або в крейду вимажуть, або пришиють до спини півнячу голову. Ображатися не годилося, бо тоді могли покарати - порвати очкура на штанях.

Зараз ви читаєте новину «"Івана Богослова празничок хоч і маленький, але вельми сердитий"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі