Творці шедеврів Самарканда, Бухари, Хіви, Шахрісабза, Термеза, де нині сконцентрована основна частина архітектурних пам'яток Узбекистану, були знайомі з методами інженерної сейсмології та зводили споруди з оглядкою на можливі землетруси.
Про це повідомив доктор технічних наук Кабул Абдурашидов, професор кафедри "Будівельна механіка і сейсмостійкість споруд" Ташкентського архітектурно-будівельного інституту.
"Дослідження значного числа пам'яток показали, що до часу переходу монументальної архітектури на обпалену цеглу - у 9-10 століттях н.е. - зодчі були знайомі з різноманітністю впливу на них сейсмічних поштовхів, - зазначив він. - Не викликає сумнівів їхня обізнаність у питаннях поведінки об'єктів, зведених на щільних або рихлих грунтах, у випадку землетрусів".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Якщо хтось відкриє могилу Чингісхана, то світ рухне"
Професор Абдурашидов розповів цікаві подробиці: "Вдалі рішення для зміцнення сейсмостійкості середньовічних архітектурних споруд виникали у творчих пошуках не одного покоління майстрів. Зокрема, зодчі дійшли висновку про те, що тільки еластичні будівельні матеріали та конструкції є дієвими антисейсмічними факторами".
В якості в'яжучого будівельного розчину в кладках з обпаленої цегли застосовували тільки лессову глину й місцевий алебастр, відомий в Середній Азії під назвою ганж, або ганч. Однак ганч ніколи в чистому вигляді не застосовувався - додавалися деревний попіл, верблюжа сюзма (молочний продукт) і рослинна олія.
"На диво майстерно робили кладки з особливих квадратних цеглин. В перших рядах товщина розчину між ними в горизонтальному і вертикальному швах була більше за саму цеглину - більше 50 мм і поступово зменшувалася до верху до 8-10 мм. Це також породило особливі конструкції фундаментів на глиняних подушках і, нарешті, своєрідні очеретяні пояси в цокольній частині стін. Таким чином, основою сейсмостійкості пам'яток архітектури стали однорідність і еластичність матеріалів", - розповів експерт.
3 
1
Коментарі
1