Станіслав Оріховський одружився в сані католицького священика

 

Українські римо-католики 16-першої половини 17 сторіччя підготували Хмельниччину, вважає український літературознавець Микола Корпанюк. Про це він розповів на відкритій лекції "Станіслав Оріховський та український римо-католицизм як національний панєвропеїзм 16 століття", яка відбулася 15 січня у Спілці письменників України.

На прикладі відомого українського (як тоді говорили, русинського) письменника і публіциста Станіслава Оріховського Корпанюк висвітлив складні політичні і культурні зміни на теренах майбутньої Речі Посполитої - монархії з виборним королем та порівняно широкими політичними і релігійними свободами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Князь Ярема Вишневецький був не менший патріот Русі, ніж гетьман Богдан Хмельницький

"Я русин, гордий цим, охоче про це повсюдно кажу" - відомий вислів Оріховського. При цьому він лишався вірним підданим Корони Польської, а потім і Речі Посполитою. Був одним з ідеологів природи королівської влади у щойно створеній Речі Посполитій. З іншого боку - підтримував ідею "сарматизму" - теорію походження української шляхти.

Однак Корпанюк зупинився на релігійній ситуації в Речі Посполитій. Оріховський вчився протягом 17 років, був близьким з Мартіном Лютером і Філіпом Меланхтоном, товаришував з Альбрехтом Дюрером, Ульріхом фон Гутеном, Лукасом Кранахом старшим.

"Оріховський дуже швидко набирається раціоналістичних переконань. Критичні випади Лютера проти папи і католицького віровчення не минули дарма. Батько Оріховського, коли довідався, що син за роки навчання набрався духу протестантизму, то зробив все можливе, щоб той опинився в Італії. Там почалося "виправляння" його від нових віянь", - зазначив лектор.

 

Бути русином і вірним підданим Речі Посполитої, де русини формально не вважалися повноправною частиною, було нормальним явищем. А ось бути католицьким священиком і при цьому не дотримуватися целібату - позиція, що виходила за всі рамки.

"Він свято повірив у те, що людина повинна жити за законами природи, - додав Корпанюк. - Оскільки ні в апостола Павла, ні в Ісуса немає жодного слова про целібат, Станіслав активно це питання обговорював. Коли у 1543-у нарешті повернувся на рідну Перемишлянщину, пішов у священники. Батько, який вклав у 17 років навчання сина величезні статки, вимагає, щоб син підтримував родину. Завдяки тому, що батько був у хороших стосунках з львівським архієпископом, Станіслава зробили священиком дуже швидко, не дотримуючись канонів".

Свої ідеї Оріховський викладав у віршах, спрямованих проти безшлюбності священиків. Ставив за приклад протестантів і православних, де немає такої розпусти, характерної для римо-католиків. На його думку, таїнство шлюбу має стати для священика місцем зміцнення віри.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пишучи Russia, канцеляристи по­думки "промовляли" Русь

Вже будучи священнослужителем, Оріховський одружився з Магдаленою Хелмською, був щасливим у шлюбі. Тобто пішов всупереч усім догматам і рішенням польського єпископату.

Ця ситуація набула широкого розголосу. За словами Миколи Корпанюка, тиск на Оріховського з боку церкви після його одруження мало не спричинив громадянську війну.

Оріховський, як ніхто, скористався моментом. На його бік стала вся українська і польська шляхта, яка не хотіла посилення влади церковників, зазначив літературознавець. Зрештою, наказ облишити Оріховського у спокої віддав король Сигізмунд Август. До слова, король також зазнав проблем з одруженням - його другу дружину Брбару Радзивілл не прийняли ані королева-мати, ані двір.

Наприкінці життя Станіслав Оріховський дещо відійшов від своїх радикальних поглядів. Корпанюк підтримав нову гіпотезу про те, що письменник зробив це через психологічний злам.

"Це був не переляк, а життєві особисті трагедії. Він за короткий час втратив дружину і п'ятеро дітей. Він це сприйняв як кару Божу за знущання над папою. І тому шукав якогось виправдання цьому", - завершив Корпанюк.

×