Верховний революційний трибунал Радянської України створили 15 квітня 1919-го. Відповідний декрет видав Всеукраїнський центральний виконавчий комітет - ВУЦВК.
Надзвичайний суд розглядав особливо важливі справи про "дискредитування радянської влади, контрреволюційні виступи, саботаж, посадові злочини і шпигунство". Їх передавали до ВУЦВК особисто Раднарком України та наркомат юстиції. Розслідування проводили верховні народні слідчі.
Засідання трибуналу були відкритими. Діяли спеціально створені колегії обвинувачів і адвокатів. Постанови та рішення приймалися колегією із 7 членів, 4 з яких були постійними. Оскарженню вони не підлягали.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Створили організацію для виявлення шпигунів в армії
Також в українських губернських центрах та промислових районах, іноді в районах та округах, діяли звичайні революційні трибунали. Суддями та виконавцями були чекісти, які у справах керувалися "виключно обставинами й веліннями революційного сумління" - знищували "ворогів радянської влади та контрреволюціонерів". Однак засуджені військовими трибуналами, на відміну від засуджених ЧК, мали право на помилування чи пом'якшення долі, але здебільшого смертельний вирок залишали чинним.
У червні 1921-го Верховний революційний трибунал і Верховний касаційний трибунал об'єднали в Єдиний Верховний трибунал УСРР.
Селяни навколишніх сіл Києва підняли антибільшовицьке повстання 9 квітня 1919-го. В історію увійшло як Куренівське.
Основною причиною виступу стала політика воєнного комунізму, а саме продрозкладка - насильне вилучення продовольства з господарств. Загони селянської самооборони арештовували та страчували більшовицьких комісарів та червоноармійців. Повстанці діяли в координації з військовим командуванням УНР та загонами отаманів Ілька Струка, Овсія Гончара та Данила Терпила - Зеленого.
2 
1
Коментарі