15 грудня 1934 року у підвалі колишнього Інституту шляхетних панянок Києва, нині - Жовтневий палац, чекісти розстріляли 28 невинних українців. Їх звинуватили в участі у вигаданому об'єднані націоналістів.

Загиблі стали першими постраждалими українцями в масових репресіях, розпочатих після вбивства першого секретаря Ленінградського міського комітету ВКП (б) Сергія Кірова 1 грудня того ж року. Його застрелили просто в коридорі Смольного інституту.

 

Саме смерть Кірова спонукала тоді ще генерального секретара ЦК ВКП(б) Йосипа Сталіна розгорнути репресії. Того ж дня він прийняв постанову "Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів". Тепер термін розслідування справ скорочувався до 10 днів, а їх розгляд у суді відбувався без адвоката та прокурора. Оскарження вироку та клопотання про помилування заборонялося. Вирок виконували негайно.

"Сильна і могутня диктатура пролетаріату - ось що нам потрібно тепер, для того щоб зітерти в порох останні рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські махінації. Репресії є необхідним елементом наступу", - заявив Сталін напередодні на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК.

 

В Україні першими жертвами стали представники інтелігенції, що проходили у сфабрикованій чекістами справі "Об'єднання українських націоналістів". Її члени нібито планували теракти та диверсії, щоб повалити радянську владу.

Майже всі обвинувачені жили у Харкові і були заарештовані ще на початку листопада. Стверджували, що більшість з них нелегально прибула до Радянського Союзу через Польщу та Румунію. Мали при собі револьвери та гранати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розстріляли командира єврейської військової частини

13-15 грудня виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Васілія Ульріха розглянула справу українців. З 37 осіб, до розстрілу засудили 28. Серед них політичні та громадські діячі, письменники Іван та Тарас Крушельницькі, Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Олексій Влизько. Вирок виконали відразу.

"Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши - прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побачення не проси, не треба", - написав Григорій Косинка в прощальному листі дружині Тамарі Мороз-Стрілець.

 

Решту засуджених заслали на Соловки, де вони загинули. Серд них були Антін Крушельницький, Юліан Бачинський та Петро Гельмер-Дідушка.

"Далі у "Вироку" читаю, що із 37 приречених, 28 засуджено до розстрілу й вирок виконано, а 9-х осіб ... виділено на додаткове дослідження. Це означало, що їх розстріляють пізніше, або вишлють у концентраки, звідки вони однак живими не вийдуть. Отже, потіхи в цьому було мало. Але все ж таки, - дивна людська психіка - десь у глибині душі була якась надія: а може хтось і виживе", - писав літературознавець Григорій Костюк у своїй книзі спогадів "Зустрічі і прощання".

Розстріляних поховали на Лук'янівському цвинтарі у північно-східній частині на дільниці №7. 18 грудня 1994 року Братство Андрія Первозванного встановило тут дерев'яний хрест. У 2009-му Трускавецька організація всеукраїнського "Меморіалу" ім. Василя Стуса упорядкувала могилу, встановила дубовий хрест та металеву табличку з прізвищами розстріляних.

 

Загалом у грудні 1934-го репресували 6 501 особу. Усіх засуджених за справою про "Об'єднання українських націоналістів" реабілітували в 1950-х роках під час хрущовської відлиги.

×