У травні у центрі польських та європейських студій ім. Єжи Гедройця відбулася лекція Марії Маєрчик на тему "Винайдення сексуальності: дошлюбні спільні ночівлі молоді та продукування етнографічних знань (XIX ст.)".
У своєму виступі дослідниця запропонувала слухачам по-новому поглянути на дошлюбні стосунки парубків та дівчат у традиційному українському селі.
В українському домодерному селі існувала традиція дошлюбних спільних ночівель молоді. Найчастіше це відбувалося під час вечорниць. За словами Марії Маєрчик, коли наставав час лягати спати, молоді люди домовлялися, хто з ким буде ночувати, після чого пари усамітнювалися. Дівчина ж, яка вже ночувала із хлопцем, стелила ліжко собі так, щоб він міг приходити до неї.
"Це була не ритуальна, обрядова, а повсякденна форма поведінки. Це не було порушенням правил. Це була частина узвичаєння, що побутувало в українських селах. Молоді люди могли спати в коморі, в садку, на возі і навіть у приміщенні, де спали батьки дівчини. В останньому випадку вона відчиняла двері парубку вночі, коли засинали батьки, і впускала хлопця всередину. Парубок мав покинути приміщення до того, які прокинуться члени родини", – говорить дослідниця.
Традиція спільних ночівель була проілюстрована у роботах художників кінця XIX – початку XX століття. Так, у роботі Костянтина Трутовського "На сіннику" (1872 рік) зображено сцену дошлюбного спання.
"Картина вся витримана етнографічно. Рядно на соломі, свита з домотканого полотна, якою укривалися молоді люди. Скоріше за все, це світанок, коли вони мали вже прокинутись, але вони сплять. І хлопчик, який уже йде на роботу, спостерігає за молодими людьми", – описує картину Марія Маєрчик.
Очевидно, що традиція дошлюбної ночівлі української молоді не вписується у наші знання про традиційну культуру наших предків. Тож виникає цілком закономірне питання: яким чином від дівчини очікували бути недоторканою, сором'язливою і водночас спати з хлопцями, готувати спільне ліжко для ночівлі?
Цю невідповідність свого часу помітили й дослідники XIX століття, які вийшли "в поле" і побачили протиріччя. І тут виникла найголовніша інтрига. Те, що для тогочасних етнографів було незрозумілим і суперечливим, самими носіями культури сприймалося логічним і послідовним.
Етнографи XIX століття мали різні точки зору про те, що ж відбувається між молодими людьми, коли вони залишаються наодинці. Вони зайняли абсолютно різні позиції, хоча дивилися на одну культуру і мали можливість доторкнутися до неї.
"Приклад ночівель – це, перш за все, заклик пометикувати чому дослідники одночасно мали протилежні твердження. Людина, яка приходить "в поле", не є нейтральною. У неї є гендер, клас, політичні позиції. Вона зчитує "поле" крізь призму тих смислів, які є частиною її культурного тла. Так трапилось і з традицією дошлюбних ночівель молоді. Вони розглядалися і зчитувалися через різні дискурси", – говорить Марія Маєрчик.
Під впливом розвитку фольклористики та етнографії дослідники зацікавилися життям селян. У межах національної доктрини вони почали вивчати культурне надбання селянства, яке раніше не цікавило науковців. Відтак історію героїзували, а життя селян – романтизували.
Тогочасні дослідники дотримувались твердження про стриманість і цнотливість молоді. В якості доказів наводився набір фактів, зокрема аргументи про долю покритки, традицію перевірки цнотливості під час шлюбного ритуалу, ганьба за згублене дівоцтво, що поширювалася на весь рід дівчини. Як писав один з етнографів, "тільки божевільна здатна переступити батька й неньку, і пуститися в розпусту".
Водночас у XIX столітті в Європі сексуальність виводиться в окремий дискурс. Вона стає темою, про яку серйозно говорять науковці, а в етнографії виникає новий напрямок – етнографія сексуальності. Останні десятиліття XIX – початок XX століття такі вітчизняні дослідники як Федір Вовк, Володимир Гнатюк, Зенон Кузеля, Іван Франко та інші починають досліджувати життя українських селян та, зокрема, дошлюбну поведінку молоді. Вони не заперечують, що життя народу є цнотливим. Але поряд із цим пропонують детальний опис конкретних практик молодих людей. Змінюється стилістика роботи. За словами Марії Маєрчик, якщо раніше використовувались питальники, на які відповідали переважно священики або вчителі у церкві, то тепер дослідники кінця XIX століття працюють самостійно, що дозволяло обирати менш "пристойні" теми.
"Звісно, тягне чоловіка до жінки, а жінку до його. От вони, як скоро кров заграла, вони вже йдуть один до одного і хоть потруться собі вкупі, погуляють, полапаються, посплять. А там як злюбляться собі, то вже і в настоящої притули грають. Це гра така, парубоча та дівоча. Він вилазить на неї і стулюють тоді животи з животами, і дужче б ще робили, та тей і другий бояться слави і бояться, щоб не пробить... Більш нічого не роблять, а тіко граються… Отак награються собі, та й усе. І так усі грають в іграшку цю. І всі так здавна її знають, що грать у неї можна, поки не поберуться собі молодята ці. Побрались, тоді вже не бояться цього. Так було давно і тепер ще є", – зачитує дослідниця фрагмент дослідження Марка Грушевського.
Очевидно, що етнографи того періоду дійшли до взаємовиключних тверджень. Вони здаються несумісними.
Дослідниця звертається до наукової спадщини Мішеля Фуко, який свого часу стверджував, що сексуальність існувала не завжди. Марія Маєрчик переконана, що саме тексти, написані з дискурсу сексуальності, є найкращим матеріалом для вивчення дошлюбної поведінки молоді, адже в них звучить жива мова людей із села, а не узагальнені сентенції. Так ми чуємо побутові вирази тогочасного селянина – "гратися", "балуватися", "забава".
"Мова гри протиставляється шлюбним практикам, в яких треба робити "все як слід, не хитрувать, по-справжньому, на ділі". З одного боку, ми бачимо гру до шлюбу, а з іншого – шлюбні практики, де гра розглядалася як гріх. Вважалося, якщо діти народжуються з великими інтервалами, пара гралася "як парубок з дівкою". Шлюбні і дошлюбні практики протиставлялися одна одній. Поки незаміжня дівчина не втратила "калини" (цноту), усе вважалося грою, забавою. Поки поведінка вписувалася в цей канон, вона вважалася моральною, пристойною, достойною", – розповідає дослідниця.
Якщо у шлюбі притула сприймалася як гріх, то для незаміжніх дівчат вона була знаком дошлюбного статусу й успішного вступання в шлюбний вік.
"Одна з моїх респонденток сказала так: "Хороша дівчина, вона з хлопцем спить. Раніше як дівчина з хлопцем не спала, то не вважалось, що вона і дівчина навіть." Мати з ким ночувати – це було ознакою вступання в шлюбний вік. Притула – це не переступ, це спосіб дорослішання, спосіб проживання шлюбного періоду", – зауважує науковець.
Чому ж етнографи бачили протиріччя там, де його не помічали самі носії традиційної культури? На думку вченої, це було викликано різними способами польових досліджень. Моральна поведінка для традиційної культури відрізнялася від поняття моральності у модерній культурі. Етнографи приходили з термінами та поняттями, що були невідомі українським селянам. Тому дослідниками було створене протиріччя, яке стало наріжним каменем для абсолютно протилежних трактувань традиції дошлюбних ночівель молоді у XIX столітті.
"Як два протилежні твердження можна вважати водночас релевантними? Якщо взяти до уваги, що парубки та дівчата притримувалися під час сумісного спання відповідних регламентацій та обмежень, тоді висновок дискурсу національного романтизму про строгі принципі народної моралі цілком відповідають дійсності. Носії культури справді виконували ці вимоги. Інша справа, що цнота і чистота для респондентів і етнографів означали різні речі. Водночас, коли приходили дослідники із дискурсом сексуальності, вони бачили, що молодіжні ночівлі допускали зближення, що інколи призводили до вагітності і передачі інфекційних захворювань. Тож цілком резонно було назвати такі стосунки статевими, що і робив дискурс сексуальності", - зазначає дослідниця.
Таким чином, за словами Марії Маєрчик, обидва здавалося б взаємовиключних твердження ми можемо вважати вірними. Сьогодні перед науковцями постали нові завдання та нові виклики. Сучасні дослідники нині покликані зрозуміти та описати особливу систему смислів, яка регулювала дошлюбні ночівлі молоді в українському домодерному селі.
4 
1
Коментарі