Не таємниця, що більшість громадських споруд столиця отримала у спадок від свого тоталітарного минулого. Більшість із них були споруджені або переобладнані у радянський час.
Тож як творилося нове обличчя міста? Пропонуємо цікаву фотодобірку довоєнного Києва від видавництва ВАРТО.
24 червня 1934 уряд радянської України переїхав до нової столиці - Києва. Постало питання про місце розташування численних державних установ.
Першим у 1936-1938 роках за проектом архітекторів І. Фоміна та П. Абросимова було побудовано монументальний будинок на вулиці Кірова (зараз Кабінет Міністрів України на Грушевського, 12). Щоправда, за первісним задумом там мало розміститися всесильне відомство НКВС. Але плани змінилися, і будівлю передали Раднаркому.
Гігантоманія радянської влади не мала меж, масштабність планів вражала. Було затверджено проект Урядового центру - місця, де збиралися розмістити композицію з двох масивних будівель, між якими передбачалося встановити грандіозний монумент Леніна. А крім того, розкрити величезну площу - плац для проведення парадів і мітингів.
Для "зачистки" території вирішили знищити ансамбль Михайлівського Золотоверхого собору, Трьохсвятительську церкву, будівлю Присутніх місць, пам'ятник Богдану Хмельницькому і Святу Софію.
Однак проект ленінградського архітектора І. Лангбарда був реалізований лише частково. Після зведення на місці Трьохсвятительської церкви першої частини комплексу (зараз в будівлі розташовується МЗС України ) було висловлено велику кількість зауважень, а потім знищення київських святинь перервала війна.
Але з Михайлівським монастирем встигли розправитися. Під час громадянської війни він дуже постраждав від артобстрілів, в радянський час богослужіння в ньому припинили, і використовували під сховище архівів. А на початку 1930-х в розпал кампанії по боротьбі з релігією, потроху стали руйнувати.
У 1934-му Володимир Затонський, тодішній нарком освіти УРСР пише члену урядової комісії з організації переїзду центральних установ республіки в Київ Я. Письменному: "З приводу Михайлівського собору любителі мотлоху піднімають шум, ніби там на стінах <... > є стародавні картини (мозаїки та фрески)".
Собор був приречений. У тому ж 1934 мозаїки і фрески частково демонтували, їхні фрагменти передали до музеїв (зокрема, в Софію Київську), а в 1937 році собор підірвали. 19 вересня цього року газета Більшовик гордо рапортувала, що "на місці вибуху міліція забезпечила зразковий порядок".
Ще один злочин войовничих безбожників - руйнування та знесення церков. На місці деяких з цегли зруйнованих сакральних споруд будували школи.
Центральний виконавчий комітет (майбутня, з 1938 року, Верховна Рада) спочатку "змушений" був зайняти Маріїнський палац, капітально відремонтований і реконструйований. Але там депутатам було затісно - у приміщенні був відсутній зал засідань, тому вирішили побудувати спеціальний будинок поруч з палацом.
Конкурс виграв проект архітектора В. Заболотного. Будівля закінчили "начорно" вже в січні 1938 року. За цю роботу в 1941 році автор був удостоєний Сталінської премії першого ступеня. Нині за адресою вулиця Грушевського, 5 знаходиться Верховна Рада України.
Ну і, звичайно ж, довелося збільшувати робочі площі для банкірів. Закладка будівлі київської контори Державного банку (за проектом архітекторів А. Кобелєва і А. Вербицького) відбулося в 1902 році. А вже влітку 1905 року тут почали проводити банківські операції. Виходячи з реалій початку 20 століття, вважалося, що ніякого розширення контори не буде потрібно протягом найближчих 50 років.
Але історія розпорядилася інакше, і вже на початку 1930 х було прийнято рішення надбудувати ще два поверхи. Роботи були виконані за проектом того ж А. Кобелєва у співавторстві з В. Риковим до кінця 1934 року.
Цікаво те, що дах будівлі не зняли, а розрізали автогеном і підняли на домкратах, після надбудови двох поверхів розрізані частини даху встановили на чавунних подушках і знову зварили. Призначення будинку не змінилося і в наш час, тепер тут розташований офіс Національного банку України.
3 
1
Коментарі
22