Восени 1982-го 10-річній американці Саманті Сміт із міста Оборн, штат Мен, потрапив на очі журнал "Таймс" із портретом радянського генсека Юрія Андропова на обкладинці. Журнал писав, що від нього не знаєш, чого чекати, тож стосунки між США та Радянським Союзом можуть погіршитися.
— Якщо всі так бояться його, чому ніхто не напише йому листа й не запитає прямо — хоче він війни чи ні? — поцікавилася Саманта в матері.
— А чому б тобі самій не написати? — пожартувала та.
І дівчинка взяла ручку й аркуш паперу. "Дорогий містер Андропов, — писала вона, — я дуже не хочу війни, поясніть мені, будь ласка, чи справді ви її хочете?" Конверт підписала просто: "Москва, Кремль, Андропову". Цього листа на першій шпальті надрукувала газета "Правда". За місяць Саманту викликали до кабінету директора школи. Той налякано сказав: "Іди додому. Тобі прийшов лист. Від містера Андропова".
У листі генсек запросив Саманту з батьками відвідати Радянський Союз і, зокрема, дитячий табір "Артек", аби переконатися, що там "усі за мир і дружбу між народами".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Вінграновського була кличка Дволикий, у Дзюби – Кореспондент, у Чорновола – Журналіст
30 років тому, у липні 1983-го, американська школярка з батьками Джейн і Артуром Сміт прилетіли до СРСР. Фотографії усміхненої дівчинки із США, яку назвали "послом доброї волі", опублікували всі тодішні радянські газети й дитячі журнали. Говорили, що "найкрасивішу дівчинку Америки" нібито вибирали американські спецслужби за згоди КДБ. Із батьками Саманта відвідала Москву, Ленінград, а також найголовніший піонерський табір країни — "Артек" у Криму. Попри ажіотаж довкола приїзду Саманти, американських гостей супроводжували лише представник "Інтуриста" й перекладач. Юрій Андропов тоді був хворий і з маленькою американкою не зустрічався, однак вони поспілкувалися по телефону.
До "Артека" дівчинка приїхала 9 липня. Перед тим вожатим заборонили без зайвої потреби "лізти" в теле- і фотокамери, давати інтерв'ю "ворожим кореспондентам", проводили політінформації. Вожаті в свою чергу розповідали дітям, аби без зайвої потреби не фотографувалися з гостею, не надокучали автографами. Її поселили в одному з найкращих корпусів "Артека" в таборі "Морський". Саманта відразу подружилася з Наташею, яка добре говорила англійською. Їхні ліжка "випадково" опинилися поряд.
Фотографії Саманти в піонерській пілотці, у морі, біля піонерського вогнища, у піонерському галстуку облетіли всі світові агенції. Саманта з усіма робила вранці зарядку, купалася в морі. Його вона бачила вперше.
— Ольга, а що тут із водою? — запитала вона піонервожату Ольгу Сахатову. — Вона солона. У нашому озері в Мені вода прісна.
Американській дівчинці надарували бантів. Вони були дивиною для неї: в Америці таких не носили. Діти навчили Саманту піонерських пісень, зокрема "Пусть всегда будет солнце".
Під час гостювання Смітів за харчуванням у таборі ретельно стежили. Та якось за вечерею американка запитала:
— А чому сосиски у вас такі жовті?
Ольга Сахатова з ходу вигадала версію про "особливий сорт".
Після "Артека" дорогою до Ленінграда Саманта з батьками побувала на дослідній станції в радгоспі кримського села Мирне, де вирощували ягоди та фрукти. "Коли ми приїхали, — згадувала Саманта Сміт у книзі "Подорож до Радянського Союзу", яку написала після повернення додому, — посеред саду приготували стіл, заставлений фруктами і ягодами гігантських розмірів. Малина, наприклад, за розміром нагадувала тенісний м'яч. Ми гуляли садом і їли персики прямо з дерева". Сміти хотіли побачити, як живуть звичайні працівники радгоспу. Гостей запросили до родини Лисенків. Господар працював столяром, його дружина — нянею в дитсадку, а старший син був водієм. Артур і Джейн розпитували, скільки ці люди заробляють і на що їм вистачає заробленого.
Відлітаючи додому, на трапі літака Саманта обернулася і промовила: "Будемо жити!" Після поїздки до СРСР її запрошували на телебачення, брали інтерв'ю. 25 серпня 1985 року Саманта з батьком поверталася додому з Великої Британії, де брала участь у телешоу. В Америці вони пересіли на літак місцевих авіаліній. Ніч була темною, дощило. Маленький літак упав. Ніхто з восьми пасажирів не вижив. Саманті було 13 років.
Стенд, присвячений Саманті Сміт, довгий час займав почесне місце в музеї історії "Артека". Наприкінці 1990-х його засунули в куток. А на тому місці розташували матеріали про українського президента Леоніда Кучму.
1 
1
Коментарі
4