Четвер, 22 квітня 2021 14:33

Після Чорнобиля почали сприймати Москву як джерело проблем

В ніч на 26 квітня 1986-го сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. За два місяці перед тим керівництво Радянського Союзу оголосило Гласність, але надзвичайна ситуація засвідчила фальшивість цього гасла. Усвідомлюючи можливі наслідки катастрофи для комуністичного режиму, влада обрала курс на її замовчування.

"У Радянському Союзі засекречували все, що було пов'язано з радіацією та й будь-якими небезпеками. Ця ситуація була спричинена умовами Холодної війни та протистоянням двох систем. У одному із розсекречених матеріалів ЦРУ є замальовка Херсонського консервного заводу і рецепт викраденої американцями кабачкової ікри. Шпигуноманія в СРСР дійсно була гіпертрофованою, але і західні спецслужби насправді цікавились геть усім. Витік будь-якої інформації в СРСР вважали небезпечним, цього неймовірно боялися", - розповідає Gazeta.ua історик Олександр Зінченко.

Першими про аварію заговорили шведи, які зафіксували над своєю територією радіоактивну хмару. Чому в Україні та Білорусі мовчали?

Влада не розуміла масштабів катастрофи. На одному зі спецдонесень КГБ про рівень радіації в Чорнобилі стоїть нотатка "Що це означає?". Її залишив перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький.

До кінця не міг усвідомлювати масштабів аварії й генеральний секретар Михайло Горбачов у Москві. Адже радянські науковці переконували керівництво, що реактор абсолютно безпечний, його можна "ставити хоч під ліжко", "пекти на ньому яєчню". І раптом він вибухає. Навіть працівники на самій станції не могли уявити, що це може трапитись. Склалася абсолютно нестандартна ситуація, яку до кінця не могли усвідомити всі, хто був причетний до прийняття рішень в країні.

Автор: Getty Images
  Оператор працює за пультом керування 3-го реактора ЧАЕС
Оператор працює за пультом керування 3-го реактора ЧАЕС

Чи дійсно усвідомлення людьми правди врешті стало одним із чинників розвалу СРСР?

Не можна стверджувати, що саме Чорнобильська катастрофа знесла Радянський Союз. Але сприяла цьому. Перше повідомлення про Чорнобиль в програмі "Время" тривало 14 секунд. Казали, що на ЧАЕС сталася аварія, приймаються заходи. Із тих слів нічого не було зрозуміло. Не вистачало офіційної інформації. Тому вже чутки формували картинку: що це був ядерний, а не тепловий вибух, що невідомо що станеться з Києвом тощо. На певному етапі почалися панічні настрої. Це зіграло роль своєрідного тригера, який збільшував недовіру до центральної влади.

Це стосувалося не лише звичайних людей, а й тих же партійців. Столична партноменклатура теж не до кінця зрозуміла що відбувається. Незабаром вони почали сприймати Москву, як джерело проблем, а не доброго до своїх васалів сюзерена. Приклад – голова виконкому Київської обласної ради Іван Плющ, який відповідав за ліквідацію наслідків аварії з перших днів. А коли приїжджали московські науковці, голова Верховної Ради Валентина Шевченко питала їх, чи треба евакуйовувати дітей з Києва: "Якби ваші онуки були тут, ви би їх вивезли?". А у відповідь – незручне мовчання. Київська номенклатура почала розуміти, що "Центр" їх не захистить в таких критичних ситуаціях, змусить вирішувати проблеми, які сам створив. Вони почувалися наляканими, обуреними, ображеними.

Чорнобильська катастрофа стала відправною точокою для політичних змін

Далі почався ефект снігового кому. 1988 року, на другу річницю вибуху, відбулася перша нелегальна маніфестація на Хрещатику. Звучали не лише екологічні гасла, а й вимоги звільнення політв'язнів – того ж Левка Лук'яненка. Сьогодні ті плакати зберігаються в Музеї-архіві преси. Демонстрацію розігнали, люди опинилися в міліції, хоч їх і відпустили незабаром.

Та вже в листопаді біля Республіканського стадіону відбувся перший дозволений владою 40-тисячний мітинг. Він відбувався під екологічними гаслами, але прозвучала вимога створення альтернативних комуністичних партії політичних організацій. Саме там вперше публічно озвучили ідею створення Народного Руху.

Згодом почалися ще більш масові маніфестації вже виключно під політичними гаслами. І відправною точкою для цих політичних змін стала саме Чорнобильська катастрофа.

Автор: Getty Images
  Українці Канади вийшли на акцію протесту в травні 1986 року. Напередодні багато з них почули про аварію та не змогли зв'язатися з членами родини, які проживали в Україні. Під час демонстрації вимагали від Радянського Союзу надати більше інформації про ядерну катастрофу в Чорнобилі.
Українці Канади вийшли на акцію протесту в травні 1986 року. Напередодні багато з них почули про аварію та не змогли зв'язатися з членами родини, які проживали в Україні. Під час демонстрації вимагали від Радянського Союзу надати більше інформації про ядерну катастрофу в Чорнобилі.

Чи стала аварія національною травмою для українців? Які має наслідки у суспільній поведінці, моралі, характері?

Травми, особливо українські, складно відпрепарувати одну від одної. Українська нація протягом XX ст. пережила величезну кількість травматогенних ситуацій: втрату незалежності, пандемії "іспанки" і тифу, голод 1921 року, Голодомор 1932-1933 років, сталінський терор 1937-го, Другу світову війну, повоєнний голод і терор. Яка конкретно травма сформувалася у той чи інший період визначити дуже складно. Коли говоримо про травми Чорнобиля – маємо усвідомлювати, що вони накладаються на цілий комплекс травм ХХ століття.

Наприклад, подивитися на ситуацію після будь-яких президентських виборів. Зазвичай пік довіри до президента України – перший день після інавгурації, а потім вона падає. Чинний президент встановив рекорд. У нього довіра почала падати не на перший, а – умовно – на дев'яносто перший день.

Українці не довіряють владі та офіційним джерелам інформації

Дослідники стверджують, що це є наслідком усіх наших травм, пов'язаних з існуванням в межах тоталітарної системи. Можна говорити, що недовіра до влади, як травма, підсилена і Чорнобильською катастрофою.

До суто чорнобильських можемо зарахувати прояви паніки, поширення чуток. Почувши чутки про витік, наприклад, на Запорізькій АЕС люди починають дзвонити, шепотіти. Не довіряють офіційним джерелам інформації, намагаються відшукати альтернативні, які не завжди є більш точними, якщо не навпаки.

Окрема історія – це історія українського ядерного роззброєння, яке теж було наслідком цієї травми. Експерти кажуть, що поспішати віддавати зброю не було жодної необхідності. Але українські політики, які приймали це рішення, були настільки травмовані чорнобильською ситуацію, що уявити не могли собі випадковий вибух якоїсь боєголовки, яких були тисячі та обслуговувати які належно не вміли. Тому їх намагалися позбутися якнайшвидше ціною певних безпекових та економічних інтересів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 35 років після трагедії: у мережі з'явилися пронизливі фото Прип'яті

Як можна травм позбутися?

Треба їх проговорювати. Встановити, яка ситуація викликала травматичні наслідки, поведінкові стереотипи, які шкодять. Проговорення та усвідомлення того, що ми можемо носити травми минулого, успадковані від старших поколінь, – вже є частиною терапії. Після того людина може корегувати власну поведінку. Але це складна інтелектуальна робота і далеко не кожна людина готова до неї. Тому це потрібно починати пояснювати зі шкільної лави.

Порятунок тих, хто потопає, – в їхніх руках

Можна стверджувати, що після усіх травм минулого, зокрема успадкованим українцям, як і більшістю посттоталітарних націй, потрібна колективна психотерапія. Але в масштабах нації це складно робити. Зараз кожен має рятуватися сам – шукати інформацію, намагатися усвідомлювати проблеми, які нам створив спільний травматичний досвід. Це саме той момент, коли актуальна фраза "порятунок тих, хто потопає, – в їхніх руках". Колективне зцілення може стати наслідком індивідуальних зусиль кожного.

Автор: Getty Images
  Меморіал загиблим у результаті Чорнобильської катастрофи знаходиться на Митинському кладовищі Москви
Меморіал загиблим у результаті Чорнобильської катастрофи знаходиться на Митинському кладовищі Москви

Постчорнобильське покоління не втрачає інтересу до теми. До зони водять екскурсії, систематизують інформацію, пишуть книжки, знімають кіно. Чи може це стати гарним способом терапії?

Новий серіал "Чорнобиль" подивилася величезна кількість людей в усьому світі. Він зіграв потужну освітню роль. Але після цього мали би відбутись обговорення на якихось публічних дискусіях, чого не сталося. У нас не існує соціальних працівників, здатних проводити такі дискусії. Нема інструментарію.

Людина на свій страх та ризик аналізує все на основі своїх уявлень про минуле та його складні сторінки. Але вміння робити це правильно має закладатися зі школи. У школі подають величезну кількість фактів, але не вчать критично опрацьовувати їх.

Некритичність мислення призвела до того, що люди стали жити гірше

Колись у однієї знайомої, яка вчилася в Оксфорді, я запитав: "Яка різниця між вищою освітою в пострадянському просторі і там?" Вона пояснила, що радянська система дає сторінку тексту, вимагає прочитати і переказати. В Оксфорді дають сторінку тексту, вимагають прочитати і сказати, що в ньому не так. Критичне мислення стає щоденною побутовою навичкою.

Але навіть у більш розвинених суспільствах бачимо випадки перемоги людей з не дуже критичним мисленням. Наприклад, історія з Brexit у Великій Британії. Та ж сама історія проявилася в Україні рівно 2 роки тому. На білбордах було написано "19 квітня 2019 року – кінець епохи бідності". Розумні люди казали, що нічого не зміниться, точно ніякого кінця епохи бідності не буде, а може стане гірше. Наразі минуло 2 роки і сумні прогнози справдились. Бачимо падіння ВВП, незбалансований держбюджет, зростання держборгу, інфляції, застій більшості соціальних маркерів. Некритичність мислення призвела до того, що люди стали жити гірше.

Світ зіткнувся з пандемією ковіду. Ситуація схожа – невидима оку сила вбиває велику кількість людей. Суспільство зробило висновки у висвітленні інформації про загрози. Чи готове критично мислити?

Українці у більшості не готові критично мислити. Особливо, коли ідеться про довіру до державних інституцій. Для більшості українців довіряти державним інституціям – небезпечно. Бо протягом століть для українців держава була загрозою для їх безпеки, а не захисником. Це такий посттоталітарний синдром презумпції недовіри. Тому коли Міністерство охорони здоров'я починає щось пропонувати – люди автоматично дистанціюються від цього, бо мислять стереотипно. Це спрацьовує стосовно ставлення до вакцинації. Це саме той момент – коли невідрефлексовані і неопрацьовані травми минулого дають про себе знати. Це призводить до нових проблем в українському суспільстві, і до нової травматизації.

Щоб сприймати інформацію більш адекватно – належить підвищувати якість освіти. Але це завдання – на декілька поколінь.

Автор: Getty Images
  Акцію протесту проти медичної "тиранії" та примусової вакцинації дітей провели біля будівель Міністерства охорони здоров'я та Верховної Ради влітку 2020 року. Історик Олександр Зінченко вважає: "Протягом століть для українців держава була загрозою для їх безпеки, а не захисником. Розвинувся посттоталітарний синдром презумпції недовіри"
Акцію протесту проти медичної "тиранії" та примусової вакцинації дітей провели біля будівель Міністерства охорони здоров'я та Верховної Ради влітку 2020 року. Історик Олександр Зінченко вважає: "Протягом століть для українців держава була загрозою для їх безпеки, а не захисником. Розвинувся посттоталітарний синдром презумпції недовіри"

Які висновки зробив український народ із техногенної катастрофи?

Не готовий стверджувати, що український народ може зробити якісь висновки щодо будь-якого питання пов'язаного із минулим. Адже висновки робить не народ, а кожний окремий індивід. Більшість не дуже цікавиться минулим, навіть тим, свідком якого стала безпосередньо. Тому сумніваюся, що наразі більше 20% українців здатні якісно відрефлексувати цей досвід.

У ніч на 26 квітня 1986-го робітники Чорнобильської атомної електростанції провели затверджений керівництвом експеримент із зупинки четвертого енергоблока. Вивчали можливості роботи на випадок втрати живлення. Замість зниження, потужність реактора зросла. Протиаварійні заходи не спрацювали. Пролунало два вибухи, які зруйнувати атомний реактор та частину приміщення станції. Під завалами загинув старший оператор 35-річний Валерій Ходемчук. Прибули пожежники з міста Прип'ять, що за два кілометри. Рятувальники працювали без засобів захисту від радіації.

Для ліквідації наслідків аварії залучили полк цивільної оборони Київського військового округу. Його бійці мали дозиметри й першими заговорили про високий рівень радіації навколо об'єкту. Та перше офіційне повідомлення про аварію пролунало для жителів Прип'яті по радіо за 36 годин після вибуху - опівдні 27 квітня. Оголосили про тимчасову евакуацію. До 16:30 вивезли 44,5 тис. людей. Уперше коротко повідомили про аварію на ЧАЕС на телебаченні ввечері 28 квітня. Лише 2 травня видали наказ про евакуацію із 30-кілометрової зони навколо станції.

Вітер розносив радіоактивний пил на сотні кілометрів. Рівень радіації зріс у Києві за 180 км. Попри це, провели першотравневий парад у центрі міста за участю сотень тисяч людей.

Ліквідацією наслідків аварії займалося близько 600 тис. людей. Значні дози радіації отримали 8,5 млн мешканців України, Білорусі та Росії. Від цього близько 500 тис. людей померли протягом кількох років. Радіоактивні речовини зафіксували на більшості території Європи.

Роботу ЧАЕС зупинили 15 грудня 2000 року. Для ізоляції зруйнованого енергоблока 1986-го побудували об'єкт "Укриття". 2016 року поверх нього установили нову захисну споруду, розраховану на 100 років.

Зараз ви читаєте новину «Після Чорнобиля почали сприймати Москву як джерело проблем». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 957
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути