Ексклюзиви
Вівторок, 16 жовтня 2018 06:05

Оскара Вайльда одягали в сукні й називали "вона"
6

З дружиною і дітьми

16 жовтня 1854-го в Дубліні (Ірландія) народився Оскар Вайльд.

Дотепний красень з довгим волоссям в запаморочливих одяганках із незмінною зеленою гвоздикою в петлиці, надзвичайно ерудований, з вишуканим почуттям гумору, відчуттям прекрасного та впевненістю у власній неперевершеності, Оскар Уайльд завжди перебував у центрі уваги та був улюбленцем товариства. Філософ, естет, письменник, поет, він легко отримав славу та визнання, багато подорожував, йому симпатизували найяскравіші фігури світової літератури того часу: Поль Верлен, Еміль Золя, Віктор Гюго. Його близьким другом був Бернард Шоу.

Одначе помер він у вигнанні, в чужій країні під чужим прізвищем, після тюремного ув'язнення, де відбував покарання за гомосексуальні зв'язки. Самотній, хворий, у скруті та безвісності, залишався естетом – його останніми словами в готельному номері були "Або я, або ці бридкі шпалери у квіточках. Комусь доведеться піти".

Gazeta.ua зібрала цікаві факти із життя цієї непересічної особистості.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Так багато книжок, так мало часу" - кого цитують найбільше у світі

Повне ім'я — Оскар Фінгал О'Флаерті Уіллс Вайльд. Применшував свій вік. Приміром, у його свідоцтві про шлюб зазначено, що народився 1856-го.

Письменник народився в багатій, відомій родині. Батько його — сер Вільям Вайльд — був хірургом. Мати Оскара — леді Джейн — світська дама, яка також писала вірші під псевдонімом Speranza — Надія. Своє дівоче прізвище Елджі вона вела від Аліг'єрі й вважала Данте своїм предком.

Мати хотіла дочку, і ось маленького Оскара одягали в сукні і говорили на нього "вона", поки леді Уайльд не народила дочку Ізолу.

До десяти років Оскар Вайльд отримав освіту вдома, від французької гувернантки він навчився французької мови, від німецької — німецької.

У королівській школі, куди віддали його заможні батьки, хлопчика прозвали вундеркіндом. За півгодини він міг перегорнути тритомний роман і переказати сюжет. У 16 Вайльд здобуває премію за знання Нового Заповіту грецькою. Пише вірші, малює, вигадує фасони вбрання, колекціонує порцеляну.

Блискуче закінчує коледж і вступає до Оксфордського університету вивчати мистецтво. Лекції здебільшого прогулює, бо "те, що справді треба знати, не розтлумачить ніхто". Пише поему "Ровента", отримує за неї найвищу оксфордську нагороду.

Після Оксфорда Вайльд оселяється у британській столиці, в будинку з видом на Темзу. Вузьку кімнату вимощує східними килимами. Відвідуючи знайомих, просить опустити штори, бо надвечірнє сонце вульгарне. І змінити сервірування, бо малюнок на тарілках не гармоніює зі шпалерами. Назавтра весь Лондон повторює його слова.

Вайльд стає модним у Британії. Він взірець і законодавець примх аристократів. У жодному з палаців не вважали вечір, проведений з ним, приниженням для старовинних гербів. Сам принц Уельський (майбутній Едуард VII), котрий був визнаним королем моди, не один раз ходив у Опері під руку з Вайльдом. Митця називали King of Life - Королем Життя.

1882-го він їде до Америки й Канади читати лекції з естетики. На американському березі до нього підходить митник із декларацією.

"Мені нічого в неї внести, окрім свого генія", — заявляє Вайльд.

Вайльд також побував у Канаді, Франції. Скрізь його оточували шанувальники, більшість з яких були жінки. Оскар завжди вважав себе вродливим чоловіком, навіть тоді, коли для цього вже не було ніяких підстав. Він закохувався у актрис, у аристократок. І от з однієї із своїх подорожей митець привіз дружину, 25-річну Констанцію Ллойд. Дівчина була дочкою адвоката і закохалася у Вайльда як у казкового принца. Одруження виявилося щасливим. Оскар майже не виходив з дому, а якщо зникав на кілька годин, посилав дружині листи і квіти

1884-го вони одружилися.

За рік у Вайльдів народжується син Сіріл. Наступного року знову поповнення — хлопчик Вівіан.

Свій перший і єдиний роман — "Портрет Доріана Ґрея" написав за три тижні. Він виходить 1891-го. У передмові автор пише: "Немає книжок моральних або аморальних. Є книжки добре написані й погано написані. Ото й усе". На негативні рецензії спершу відповідає публічно, а тоді ставить крапку:

"Прошу зробити мені ласку- передати цю книгу вічності, якій вона належить".

Із Вайльдом знайомиться один із його шанувальників — 21-річний лорд Альфред Дуґлас. Стверджує, що прочитав роман дев'ять разів. 37-річний письменник захоплюється молодим лордом. Спалахує роман.

Вайльд покірно виконує забаганки Дуґласа — Бозі, як його називає. Дозволяє коханцеві обібрати себе, віддаляється від сім'ї. Дружина пориває з ним. До кінця життя він так і не побачить синів. Один із приятелів Дуґласа викрадає кілька листів Вайльда до коханого. Шантажує письменника. Той змушений їх викупляти. Деякі з листів потрапляють до рук Дуґласового батька. Той обзиває літератора збоченцем. Вайльд подає до суду. Але аристократ, окрім листів, має на руках і свідчення 12 молодих чоловіків. Ті готові підтвердити, що Вайльд чіплявся до них. Друзі закликають Оскара втекти за кордон, але він лишається в Англії.

Тут вже 10 років закон карає збоченців. Вайльдові дають максимум — два роки ув'язнення.

Елегантний одяг англійського денді було замінено на тюремний сірий костюм. Від неякісної їжі й смороду в камері Вайльда постійно нудило. Лише голод примушував його, людину витонченого смаку, їсти те, що приносили. Він виконував найбруднішу й найважчу роботу: м'яв клоччя і шив мішки. Ніхто його тепер не називав "Оскар". "Ув'язнений С 33" - таким тепер було його ім'я. Пізніше він зізнався:

"У моєму житті було два великих поворотних пункти - Оксфорд і в'язниця".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Могилу Оскара Уайльда покрили склом, щоб захистити від поцілунків прихильниць

Він банкрутіє: його книги перестають продавати, театри вилучають із репертуарів його п'єси. Сини з дружиною виїжджають у глуху провінцію, змінюють прізвище. За ґратами письменник дізнається, що померла його мати. Більшість друзів відвернулися. Альфред Дуґлас жодного разу не провідав його, не написав. Вайльд пише "Баладу Редінґтонської в'язниці". У ній звертається до Дуґласа: "Найстрашніше не те, що життя розбиває серце, а те, що воно обертає серце на камінь".

Із в'язниці виходить зломленим. Англійське суспільство не прийняло Вайльда. Він був змушений оселитися в маленькому містечку у Франції під іменем Себастьян Мельмот. Митець важко переживав своє становище:

"Залишилось мені одне місце - цвинтар. Я ходжу туди і дивлюся на той цинковий стіл, який уже готовий для мене. Ну, що ж! У мене було дивовижне життя, яке, на мою думку, усе позаду".

Зламаний хворобою - гострий менінгіт - не маючи жаги до життя, позбавлений грошей і підтримки друзів, Вайльд помер 46-річним у Парижі 30 листопада 1900 року. За його труною йшли дві-три людини. У 1909 році прах письменника було перенесено з бідного паризького кладовища на кладовище Пер-Лашез, де поховані такі відомі французи, як Бізе, Бальзак, Мюссе, Шопен та ін. На могилі його встановлено крилатий сфінкс з каменю. Надгробок довелося закрити склом від шанувальників: вони списали його освідченнями в коханні.

* * *

Вайльд був дуже спостережливим і часто переймав звички відомих людей, копіював їхні жести і поведінку. Так, зачіску він робив як Нерон, щоб посилити схожість рис обличчя з обличчям римських імператорів. Із напоїв замовляв у ресторанах абсент, бо його пив Ш. Бодлер. Його стіл був такий самий, як у Карлейля. Писати твори цей "апостол гедонії і фантазії" сідав у білій рясі з чорним капюшоном, бо саме такий одяг був на Бальзакові у часи художньої праці. Навіть голос у Вайльда був професійною імітацією голосу актриси Сари Бернар.

Однією з головних пристрастей митця була закоханість у коштовності, дорогоцінні камені і квіти, які він обирав залежно від пори року, погоди, настрою. Хтось із сучасників письменника жартома назвав його "мінералогом і ботаніком у літературі", на що Вайльд відгукнувся: "це не зовсім так: я, скоріше, ювелір і квітникар". Справді, мінерали більше цікавили його, коли майстри перетворювали їх на коштовні вироби, а квіти - коли вони ставали букетами у вазах чи прикрашали петлички його модних костюмів. Вайльд не міг намилуватися оксамитами, перлами, діамантами; годинами простоював біля вітрин ювелірів. Для нього у обручках, діадемах, намистах було втілено цілі світи, прадавні віки, священні перекази і легенди. Свої кімнати він прикрашав дорогими килимами, портретами відомих актрис, драпіруванням, книжками на полицях у вишуканих оправленнях.

Одна газета надіслала йому анкету з проханням назвати десять найкращих книг. Вайльд відповів: "Не можу їх назвати, сам іще не написав стільки".

Епатуючим викликом для сучасників Вайльда була його впевненість у тому, що мистецтво є первинним, що воно вище за життя. Так, герої "Людської комедії" Бальзака для нього були значнішими і цікавішими за реальних людей. Найбільшою трагедією у своєму житті Вайльд вважав смерть Люсьєна де Рюбампре ( "Втрачені ілюзії" Бальзака). На думку Вайльда, мистецтво могло б зблизити людей настільки, що їм не довелося б ніколи воювати одне проти одного. Він казав: "Ми не будемо вести війну проти Франції, бо проза її досконала".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оскар Вайльд замість шарфа носив на шиї змію

Цитати

"Якби мені довелося заповнювати переписний опитувальник, я б у графі "вік" написав "19 років", в графі "професія" - "геній", а в графі "недоліки" - "талант".

"Мистецтво - це не іграшка і не примха, це неодмінна умова людського життя. Навчитися любити Природу найлегше за допомогою Мистецтва. Воно облагороджує будь-яку польову квітку. І хлопець, який бачить прекрасного летючого птаха, вирізьбленого з дерева або написаного на полотні, мабуть, не буде жбурляти традиційного каменя в живого птаха".

У мене дуже невибагливий смак – мені достатньо найкращого.

Ненавиджу логіку, вона завжди банальна і нерідко переконлива.

Все, що є прекрасного в цьому житті, або аморальне, або незаконне, або призводить до ожиріння.

Ти не можеш змінити напрямок вітру, але завжди можеш підняти вітрила, щоб досягти своєї мети.

Я не настільки молодий, щоб все знати.

Багаті тому і багаті, що не люблять розлучатися з грошима.

Розум чоловіка – це, на мою думку, найбрехливіший і найдурніший радник на світі, ну крім хіба що розуму жінки.

Є багато речей, які б ми хотіли викинути, якби не боялися, що інші можуть їх забрати.

Шпіони – професія, що вимирає. За них тепер усе роблять газети.

Освіта – чудова справа, треба лише хоч іноді згадувати про те, що нічому, що варто знати, навчити неможливо.

Коли зі мною одразу погоджуються, відчуваю, що я не правий.

Ніколи не слід робити того, про що не можна потеревенити з людьми після обіду.

Я завжди дивую сам себе. Це єдине, заради чого варто жити.

Будь собою, решта ролей зайняті.

Світ поділяється на два класи — одні вірять у неймовірне, другі здійснюють неможливе.

Чоловік, який читає мораль, зазвичай лицемір, а жінка, яка читає мораль, неодмінно страшненька.

У Росії можливе все, окрім реформ.

Зараз ви читаєте новину «Оскара Вайльда одягали в сукні й називали "вона"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1547
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода