75 років тому почалася Фінська війна

Різдвяної ночі 7 січня 1940 року залишки елітної радянської 44 дивізії розбіглися фінськими лісами. В битві неподалік села Раате було знищено 17 тисяч червоноармійців. Більшість із них були з України – дивізія базувалася в Житомирі. Полонений полковник зізнався фінським офіцерам, що вперше побачив ворога, коли потрапив у полон.

44 дивізія зайшла на територію Фінляндії 20 грудня 1939 року. Війна вже тривала три тижні й принесла радянському командуванню більше розчарувань, ніж радості. Втрати були величезними, здобутків – не було зовсім. Карельський перешийок із захисною лінією Маннергейма, через який розпочалася війна, залишався в руках фінів. На півночі країни в лісах застрягла 163 радянська дивізія. Саме на допомогу їй поспішали вояки із Житомира. Колону оточував густий сосновий ліс, який лякав зловісною тишею. Однак удень нічого страшного не трапилося. Страх прийшов уночі. Спроби червоноармійців розвести багаття обривалися влучними пострілами невидимих фінських снайперів. Вогонь довелося гасити й мерзнути від 30-40 градусного морозу. Намагання виставити вартових закінчувалися тим, що їх знаходили з перерізаним горлом. Єдине, що контролювала дивізія – дорогу, шириною 3 метри. Наступні два тижні проходили за однаковим сценарієм – удень рух, уночі – страх.

7 січня просування колони остаточно зупинилося. Невеликі загони фінських лижників почали розрізати її на шматки. Радянські вояки притискалися до дороги й ховалися за танками. Закінчилися продукти. Червоноармійці голодували п'ятий день. Час від часу із лісу стріляли й кожен постріл ніс смерть. Тваринний жах скував людей. Вони кинулися втікати в різні боки. Менша частина загинула від фінських куль, більша – від морозу. Небагатьох щасливців, які потрапили до полону, фіни нагодували, обігріли й відправили в тил. Житомирська частина перестала існувати. Командира, що якимось дивом пробрався до своїх, розстріляли перед строєм як зрадника.

Микита Хрущов згадував, що Сталіна дуже дратували невдачі на фінській війні.

– Він зганяв злість на наркомові оборони Ворошилову. Одного разу той не витримав, гепнув тарілкою, на якій було смажене порося, й закричав на Сталіна.

- А хто знищив кращих командирів Червоної Армії?

Однак Сталін швидко присадив Ворошилова.

За задумом Кремля фінська війна для Червоної Армії мала стати тим, чим стала польська кампанія для німецького вермахту – бліцкригом. Однак легкої прогулянки не вийшло. Весною 1938 року радянський уряд запропонував фінам обмінятися територією. Мовляв, кордон треба відсунути від Ленінграда вглиб Карельського перешийка. Окрім цього фіни мають віддати стратегічно важливий півострів Ханко на південному заході Фінляндії. Взамін стурбованому сусіду пропонувалися землі в Карелії. Пропозицію повторили восени 1939 року.

Однак голова уряду Фінляндії Аймо Кайяндер відхилив кремлівську наживку. Річ у тім, що на Карельському перешийку фіни збудували комплекс оборонних споруд, який назвали за іменем його творця – лінією маршала Маннергейма. Поступитися ним – значить, фактично, роззброїтися перед лицем страшного сусіда.

 

21 рік Фінляндія, що в 1918 році здобула незалежність від Росії, жила в мирі. Однак голова комітету оборони колишній царський генерал – швед за національністю Карл-Густав Маннергейм постійно нагадував уряду про небезпеку. З великими зусиллями йому вдалося домогтися будівництва лінії оборони на Карельському перешийку. Будували її всі фіни – від професора університету до простого лісоруба. Після 20 років незалежності навіть найбідніші верстви населення Фінляндії не хотіли повернення до Росії. Цим мало переймалося радянське керівництво. Воно думало, що варто кинути клич і фінські робітники хлібом і сіллю зустрінуть Червону армію. Сталіна надихав вдалий приклад країн Прибалтики – в 1939 році всі вони дозволили розмістити на своїй території радянські військові бази. А ще за рік позбулися незалежності й були піддані страшним репресіям. Однак вперті фіни вирішили боронитися за будь-яку ціну.

Утім фінська армія була мало готова до війни. Ще в 1936 році Маннергейм просив уряд виділити 27 мільйонів марок на закупівлю протитанкової зброї. Однак уряд спрямував гроші на соціальні потреби.

- Ми гордимося, що в нас мало зброї, але високий рівень життя, – сказав прем'єр Кайяндер.

Натомість Червона армія була чи не найбільш оснащеною армією світу.

- Якщо дипломати не знайшли спільної мови, то нехай говорять військові,– самовпевнено підбив підсумок переговорів радянський нарком Молотов.

26 листопада 1939 року фінський прикордонник Матті Йокіля патрулював міст через річку Райяйоккі поблизу села Майніла. Зненацька з боку Росії почулися гарматні постріли.

- Мабуть росіяни влаштовують навчальні стрільби, – подумав Матті, однак записав про подію в журналі спостережень.

Він не знав, що росіяни навмисне обстріляли свою територію, аби знайти привід для війни. Радянські газети кричали про злочинних фінських вояків, які убили радянських прикордонників. Фіни запропонували утворити спільну комісію для розслідування інциденту, однак в Кремлі їх слухати не хотіли. 30 листопада СРСР розпочав війну. До 21 грудня – дня народження Сталіна радянські генерали планували провести парад у Гельсінкі. Однак спочатку столицю бомбили. Найбільше страждали дерев'яні будинки робітників, яких спішив "визволяти" радянський уряд. Після бомбардувань Молотов заявив, що насправді радянські льотчики скидали на Гельсінкі не бомби, а корзини із хлібом. Згодом радянські бомби називатимуть "корзинами Молотова".

Оскільки протитанкової зброї не було, уряд Фінляндії спішно зобов'язав державний алкогольний концерн виготовити 40 тисяч пляшок із запальною сумішшю – дьогтем, бензином і гасом. Спочатку їх називали коктейлем для Молотова, а згодом простіше – коктейлем Молотова.

Винищувач танків Каарло Ерно згадував, як із засідки його напарник Ківіварте поцілив пляшкою в забірник повітря. Танк зупинився і з нього повалив густий дим.

- Ми їх, напевне, підсмажили, – фіни раділи немов діти. Згодом російські танки горіли сотнями.

Тим часом радянський уряд визнав маріонеткових колег із уряду фінського комуніста Отто Куусінена. Створювалася маріонеткова армія "Демократичної Фінляндської республіки". Туди загребли всіх фінів і карелів, що проживали в межах СРСР. Однак вояків катастрофічно бракувало й в армію почали брати сусідніх з Прибалтикою білорусів. В Червоній армії жартували: "По той бік фінські міни, по цей бік мінські фіни."

Згадки про міни були невипадковими. Відступаючи, фіни мінували все: будинки, хліви, копиці сіна і купи гною.

Найбільші бої точилися на Карельському перешийку. Радянське командування не здогадувалося про існування оборонної лінії. Втрати були страшними. Тисячі червоноармійців потрапляли під перехресний вогонь фінських дзотів. Руху вперед не було. На півночі спроби окремих колон прорватися до фінського міста Оулу й перерізати Фінляндію навпіл закінчувалися оточеннями. Ледве фіни починали обстрілювати колону в лісі, як вона зупинялася й скручувалася немов черв'як, на який наступили ногою. Знищення таких колон було справою техніки й морозу. Фіни ж грілися в бліндажах, заздалегідь викопаних у лісі. Вони чудово знали місцевість, бо з дитинства їх вчили орієнтуватися в лісі. Радянський наступ на півночі захлинувся. Біля села Леметті фіни знищили 34 танкову бригаду на чолі з генералом Степаном Кондратьєвим. Їм досталися небачені трофеї – 105 танків. Перевага в повітрі мало приносила користі нападникам – улюбленою їх ціллю були потяги із фінськими дітьми, яких батьки намагалися вивезти до сусідньої Швеції. Усі залізниці були знищені.

- У фінів лишилися єдиний засіб пересування – лижі, – єхидно відзначив Сталін. – Лиж їм ніколи не бракувало.

Між тим фінські льотчики на голландських "фоккерах" успішно збивали радянських бомбардувальників. Капітан Сарватно мав 13 підтверджених збитих СБ-2. Інша справа, що світ помагав фінам радше морально, а не матеріально. Фінляндія просила в США допомоги на 60 мільйонів доларів (1,5 мільярда на сьогодні), але отримала 30 мільйонів вже після війни.

- Фінляндія не отримає від США нічого, окрім аплодисментів, – писала "Вашингтон пост".

 

Після двох місяців невдач і катастрофічних утрат у середині лютого 1940 радянське командування стягло 600 тисяч вояків на Карельський перешийок. Тисячі гармат обрушили на лінію Маннергейма вогняний смерч. За кілька днів лінія перестала існувати. Фінляндія змушена була просити миру. Сталін забрав набагато більше території ніж хотів спочатку – майже 10% території Фінляндії. 450 тисяч фінів змушені були залишити рідну землю. Жоден не захотів залишитися жити в СРСР. Фінський уряд змушений був експропріювати всі автомобілі в країні, щоб збудувати вигнанцям житло.

Однак затятий опір змусив Сталіна відмовитися від планів повністю завоювати Фінляндію. Він боявся тривалої партизанської війни.

За словами Микити Хрущова у Фінській війні загинуло майже мільйон радянських солдат. Фіни оцінили радянські втрати скромніше – у 320 тисяч осіб. На цій війні загинуло 24 тисячі синів Суомі. Фінляндія втратила друге за величиною місто Вііпурі (Виборг), півострів Ханко, Карельський перешийок, північний берег Ладозького озера.

- Ми завоювали вдосталь землі аби нам вистачило поховати своїх мертвих, – сумно жартували сталінські генерали.

Цифра

 

×