12 січня 1876-го у Сан-Франциско народився американський письменник, Джек Ло́ндон (справжнє ім'я — Джон Ґріффіт Чейні).

Улюбленого мільйонами письменника могло й не бути… У далекому 1875 році в американській пресі здійнявся гучний скандал: вагітна коханка відомого астролога Вільяма Чейні, Флора Веллман, намагалася застрелитись через те, що він наполягав на аборті. Проте її спроба виявилася невдалою і Джек народився.

Коли йому було вісім місяців, мати вийшла заміж за фермера Джона Лондона.

Родина жила у Сан-Франциско і перебивалася з хліба на воду. Якось 7-річний Джек украв бутерброд із м'ясом в однокласниці.

"Я з'їв його, але більше ніколи так не робив, — писав він пізніше в листі другові. — Великий Боже! Коли мої товариші по навчанню від перенасичення кидали шматки м'яса на землю, я готовий був підібрати їх із бруду і тут же з'їсти. Але я стримувався. Голод! Голод! Голод! Відтоді я не знав іншого поклику, крім поклику живота. І тепер, коли я вже чую більш високий поклик, як і раніше, все затьмарює відчуття голоду".

Кожного буднього дня Джек встає до світання, о третій годині. Продає на вулицях ранкові газети. Тоді йде до школи. Після уроків — продаж вечірніх газет. По суботах розвозить лід, у неділю розставляє кулі для п'яних відвідувачів кегельбану. "Я не знав жодної коняки, яка б працювала стільки годин, як я", — говоритиме.

Доки мати влаштовувала своє життя, маленького хлопчика доглядала Вірджинія Прентісс, колишня рабиня Флори, яка назавжди залишилась важливою людиною в житті Джека Лондона. Саме вона позичила 14-річному хлопцеві 300 доларів на придбання старої рибацької шхуни.

А з власною шхуною та ватагою таких самих підлітків став "устричним піратом" - ловив устриць і креветок та продавав ресторанам. За відважний характер його називали "королем піратів". У свої 14 він навіть мав дорослі стосунки – в нього була подруга, Меймі, "королева устричних піратів".

А ще він п'є віскі нарівні з дорослими чоловіками.

"Більше року не протягнеш — зіп'єшся, — застерігають".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Клондайку знайшли золото

Та Джекові байдуже.

1893-го в США починається економічна криза. Жартують, що безробітних у країні більше, ніж покійників. Джек влаштовується матросом на торгову шхуну. Пливе ловити морських котиків до Японії. Повертається через 7 місяців. Мати розповідає, що газета "Сан-Франциско Колл" оголосила конкурс на найкраще оповідання. Приз — $25. Це вдвічі більше, ніж платили за місяць роботи на фабриці. Юнак сідає за кухонний стіл. Через добу надсилає до редакції оповідання "Тайфун біля японських берегів". Його робота перемагає. Рецензент зазначає: "Найдивовижніше в цьому творі — це розмах, глибоке розуміння, виразність і сила. Все видає молодого майстра".

Джек Лондон дізнається, що на Алясці знайшли поклади золота. Рушає туди з чоловіком сестри 60-річним Шепардом.

Спершу пливуть на кораблі. Далі — виснажливий перехід через перевал. Носії-індіанці просять півдолара за кожен фунт — близько 450 г — вантажу. Шепард повертається додому. А Джек несе всі речі сам.

Золото Лондон так і не знаходить. Повертається з цингою — і з купою історій. Їх йому оповідали всі: золотошукачі, індіанці, мисливці, волоцюги та п'яниці. Усе ретельно нотував у блокнот. Удома строчить нові оповідання. На останні гроші купує марки. Розсилає твори в кілька редакцій. Журнал "Оверленд Манслі" погоджується опубліку¬вати одне з них — "Син вовка". Гонорар — $8. За наступне журнал "Атлантік Манслі" платить уже вп'ятеро більше. Джек остаточно вирішує — буде письменником.

"Я був матросом, вантажником, волоцюгою, працював на консервному заводі, на фабриках, у пральнях, косив траву, вибивав килими, мив вікна, — розповідає Джек Лондон в автобіографії 1906 року. — Я ніколи не користувався плодами своєї праці. Все життя зводилося до питання про їжу і дах. Щоб їх добути, кожен щось продавав. Купець — взуття, політик — свою совість, представники народу торгували своєю честю. Робітник же міг запропонувати для продажу тільки один товар — свої м'язи. Але цей товар відрізнявся однією властивістю. М'язи не можна було оновити, на відміну від взуття. А потім я дізнався — людський мозок також є товаром. І цей товар має свої особливості. Торговець мозком у 50–60 років перебуває в розквіті сил, і в цей час його витвори цінуються дорожче, ніж будь-коли. А робітник уже до 45–50 років виснажує свій запас сил. Я вирішив не продавати більше мускульну силу, а торгувати своїм розумом".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дім Джека Лондона згорів відразу після завершення його будівництва

Він багато читає: Фрідріх Ніцше, Чарльз Дарвін, Карл Маркс. Працював письменник по 15–17 год. на день. Установив для себе правило — писати тисячу слів щодня — біля п'яти машинописних сторінок. У періоди творчого підйому доводить свою щоденну норму до півтори тисячі слів.

Видавці дають йому $150 щомісяця. І ще $50 тис. — за кожен роман. На теперішні гроші це більше мільйона доларів. Перший — "Дочка снігів" — публікує 1901-го. Через 10 років стає одним із найбагатших письменників у світі — разом з Редьярдом Кіплінґом і Марком Твеном.

1913-го Джек Лондон добудовує велетенське ранчо "Садиба вовка" в Ґлен-Елліні, штат Каліфорнія. Та його спалюють невідомі в першу ж ніч. Це надламує письменника. Він відмовляється від подорожей, зловживає алкоголем. Через творчу кризу навіть купує сюжет для роману в початківця — раніше так не робив.

"Я пишу не тому, що люблю свою справу, — запевняє в інтерв'ю. — Навпаки, я її ненавиджу. Не можу знайти слів, щоб висловити, наскільки мені все це огидно. Єдина причина, чому я пишу, — хороша оплата моєї праці. Я отримую багато грошей за свої оповідання й книжки! Повірте, я б з радістю копав траншеї, якби тільки міг отримати за це стільки ж грошей, як за письменництво. Нехай навіть довелося б працювати вдвічі більше".

А ще говорить:

"Хочу прожити недовго, але весело. Краще я буду попелом, ніж пилом. Нехай краще вичерпається моє полум'я в сліпучому спалаху, ніж цвіль задушить його".

Так і сталося. Він помер 40-річним. Не розрахував дозу прописаного йому морфію (цим наркотиком він тамував страшний біль у печінці й нирках, що мучив його в останні дні життя). Та майже одразу поширилися чутки, що письменник наклав на себе руки. Аргумент: у подібний спосіб вкорочує собі віку герой одного з оповідань Лондона, не бажаючи повільно вмирати в муках.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Джек Лондон прийняв смертельну дозу морфію

Урну з прахом поховали на пагорбі поряд зі знищеним ранчо. Могилу залили цементом, а зверху поставили величезний камінь. Ще до смерті Джек називав його: "Камінь, який не знадобився робітникам".

×