Любовний трикутник Павла Тичини його вчитель зобразив на картині

Історію першого кохання молодого Павла Тичини розповідає картина Михайла Жука "Чорне і біле", написана у 1912-1914 роках у стилі модерн. Художник був вчителем Тичини під час його навчання в Чернігівській духовній семінарії і знав історію нещасливої любові підопічного.

Картина перебуває у приватній колекції, а наразі експонується на виставці "Велике і Величне", яка проходить у Мистецькому Арсеналі до 1025-ї річниці Хрещення Русі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українська Джоконда стала обличчям виставки "Велике і Величне"

В центрі картини зображені два янголи. Чорний з сопілкою зовні дуже схожий на Павла Тичину. Ким є смиренний білий янгол до недавна лишалося невідомим. Згодом у ньому впізнали дочку письменника Івана Коновала (Воронківського) Поліну, яку покохав поет. Однак у Тичину була закохана молодша сестра Поліни Інна.

Михайло Жук, пишучи цю роботу, обрав Поліну і Павла прототипами героїв — Автор: Фото: Ольга Скороход

"Це той період, коли писалися "Сонячні кларнети", найвидатніші поезії Тичини, - розповів помічник генерального директора Мистецького Арсеналу Олексій Ананов. - Саме Інні Тичина присвячує свій вірш "Панно Інно". Такий трикутник - Інна закохана у Тичину, Тичина закоханий у Поліну, а Поліна не відповідає йому взаємністю. Михайло Жук, пишучи цю роботу, обрав Поліну і Павла прототипами героїв. Фактично це їхні портрети. Вони зображують чорного і білого янголів, а квіти довкола - це посилання до саду Михайла Коцюбинського, в якому збирався весь цвіт чернігівського літературного життя. Саме у цьому саду зустрічалися і Жук, і Тичина, і сестри Коновал".

Інна Коновал померла рано, ця втрата дуже вплинула на Тичину, адже, за його власним зізнанням, в її образі він ще довго бачив Поліну.

О панно Інно

О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...
1915