22 жовтня 1835 року в селі Шляхові Коричинці - тепер Волоське в Деражнянському районі на Хмельниччині, 18-річний шляхтич Федір Рудьковський застрелив 48-річного лідера селянського повстання Устима Кармалюка. Його поховали за міським цвинтарем, без попа, хреста і труни.
Устим Кармалюк походив з кріпаків села Головчинці – тепер Летичівський район Хмельницької області. Із дружиною Марією мав 4 синів та доньку. Був непокірним, тому коли виповнилося 25 років, поміщик віддав його в армію. Служив у Кам'янці-Подільському. Через рік втік звідти і очолив селянський загін.
Він нападав і грабував маєтки. Започатковував рух проти поміщиків, який поширився Літинським, Летичівським та Ольгопільським повітами. Устима Кармалюка зловили і посадили до Кам'янець-Подільській фортеці. Утримували 2 роки. За спробу втечі випекли залізом тавро на чолі і заслали на довічну каторгу в Сибір. Він втік звідти. Біля рідного села знову зібрав загін і нападав на панів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шевченка викупили за допомогою лотереї
У селі Красносілки - тепер Шепетівський район на Хмельниччині, пограбували і побили орендаторку Магдалену Поплінську. Забрали все золото та срібло. Поплічник месника виказав Устима Кармалюка.
Його спіймали під час засідки у хаті коханки Оляни Процикової в Шляхових Коричинцях. Якраз у місцевого пана гостював 18-річний шляхтич, жених дочки Федір Рудковський. Зголосився вбити Кармалюка.
В народі вірили, що Устим Кармалюк був характерником. Тому Федор Рудковський вистрілив у нього не кулею, а срібним ґудзиком - бо тільки так можна вбити чаклуна-характерника.
Убивцю викликали до двору Миколи I. Імператор вручив Рудьковському діамантовий перстень і звільнив від податків як видатну особу.
Поховали Устима Кармалюка у місті Летичів - тепер райцентр Хмельницької області.
В Царському Селі під Петербургом 4 травня 1838-го відбулася лотерея поміж членами царської родини та запрошеними вельможами. Розіграли портрет вихователя спадкоємця російського престолу Василя Жуковського. На виручені гроші викупили із кріпацтва художника і поета Тараса Шевченка.
Коментарі