Кримські татари в місцях спецпоселень після депортації в 1944 році. Спогади

Фото: memory.gov.ua

70 років минуло з того часу, коли рішенням сталінського режиму весь кримськотатарський народ був насильно депортований із своєї Батьківщини. Примусове утримання кримськотатарського народу в місцях вигнання продовжувалось аж до листопада 1989 року.

Протягом всього цього часу кримські татари зазнали широкомасштабних репресій з боку радянського режиму. Це стало причиною масових смертей кримських татар, основну частину яких складали люди похилого віку, жінки та діти. Лише в перші роки заслання кримськотатарський народ втратив 46,2% своєї чисельності.

Промовистою ілюстрацією цього лиха є спогади тих, хто вижив, та нечисленні фотографії, що дбайливо зберігалися депортованими родинами.

Феріде Меджитова:

"Народилася в 1932 році в с. К'оз Судакського району. Коли я закінчила 3 класи, почалася війна, продовжити навчання мені так і не довелося.
Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас - шестеро дітей солдати викинули з будинку, ми так і не встигли нічого із собою взяти.

Голодні та роздягнені ми дісталися в Узбекистан, в колгосп "Назарбай" Бекабадського району. Дали нам маленький будиночок, де дах був нарівні з землею. Ми ледве вмістилися туди зі своєю сім'єю. У 1944 році першим помер братик Решат, наступного року сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 дні.

Наступного дня після смерті мами зайшов сусід Абдулла аг'а і передав страшну новину про те, що помер брат. У брата одна нога і одна рука були підвернуті, очі і рот кишіли мурахами. Я спробувала випрямити йому руку і ногу, але вони застигли. Взяла ганчірку й витерла його очі і рот. Потім нагріла води, і пішла до однієї старенької з проханням обмити тіло брата. Але вона мені сказала, що хлопчиків обмивають чоловіки і відправила до дідуся Джеббару. Я пішла до нього, а коли повернулася додому, виявилося, що нас чекає машина - мене і двох сестричок відвезли до лікарні. Того вечора померла ще одна моя сестра. Через два дні померла друга. Я залишилася зовсім одна.

Я так і поневірялася по домівках, випрошуючи милостиню. Якось сусіди пошкодували мене і пішли зі мною на базар, щоб поміняти на продукти речі, що залишилися. Мене залишили біля входу, я лежу на землі, піднятися сил немає. Хтось вигукнув моє ім'я - я ледве відкрила очі - це мій родич запитує "що ти тут робиш?". Я все розповіла, він звалив мене на спину і поніс до себе додому. Так мене врятували від смерті.

Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту. Він ішов, покинувши вдома дружину і шестеро дітей, а залишилася у нього одна я.
Мама померла в 34 роки, старшому братові було 16 років.
Ці страшні роки хіба можна описати і розповісти? Я їх буду пам'ятати до кінця свого життя".

Феріде Меджитова померла в 2008 році.