8 листопада 1867 року постановкою опери "Аскольдова могила" Олексія Верстовського відкрили Київська оперу, тепер - Національну оперу України. Лібрето до опери написав Михайло Загоскін. Головну роль виконала Олександра Сантагано-Горчакова (сопрано). Опера про легендарне минуле Києва пройшла з великим успіхом.
1874 року в театрі вперше прозвучала українською мовою опера "Різдвяна ніч" автора Миколи Лисенка за режисурою Михайла Старицького. У перші роки існування театру репертуар поповнювався творами переважно російських композиторів: Михайла Глинки ("Життя за царя", "Руслан і Людмила"), Олександра Даргомижського ("Русалка"), Антона Рубінштейна ("Маккавей") та ін. Це було неодмінною умовою існування музичного театру. Проте вдавалося ставити і європейську класику, на досить високому рівні показуючи в перекладі російською мовою опери "Севільський цирульник" Джоаккіно Россіні, "Весілля Фігаро" Вольфганга Амадея Моцарта, "Чарівний стрілець" Карла Вебера.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пішов з життя геній українського театру і кіно
У лютому 1896 році після ранкової вистави "Євгенія Онєгіна" сталася пожежа, що повністю знищила будівлю Міського театру. Вогонь поширився блискавично, і вже за кілька годин на місці зведеного у 1856 році архітектором Іваном Штромом другого міського театру залишилися обвуглені стіни. У полум'ї загинули одна з кращих в країні музичних бібліотек, костюми і декорації багатьох вистав. Був оголошений конкурс на проект нової будівлі. Цей конкурс виграв проект російського архітектора Віктора Шретера. Спорудження нової будівлі на місці старого театру розпочалося у 1898 році.
Новий триярусний зал міг прийняти водночас 1683 глядача. Після двох реконструкцій (1935 та 1988 років) театр налічує понад 1300 місць. У роки революції приміщення оперного театру використовувався не тільки для мистецтва, але й для проведення з'їздів. Зокрема, 1917 року в приміщенні оперного театру проходив ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд, на якому було проголошено Перший Універсал Української Центральної Ради.
У часи Української Держави київська опера називалася як Український театр драми та опери. У серпні 1918 року були перекладені українською мовою опери: "Галька", "Фауст", "Травіата", "Черевички", "Казки Гофмана", "Богема", "Продана наречена", "Русалка", "Сільська честь", "Жидівка", "Мадам Батерфляй".
З приходом радянської влади у 1919 році театр було націоналізовано і названо "Державним оперним театром ім. К. Лібкнехта", режисерами призначено Олександра Улуханова і Якова Гречнєва; з 1926 — Київська державна академічна українська опера (постановки йшли українською мовою), а в 1934 році, з поверненням Києву статусу столиці — Академічний театр опери і балету УРСР. В 1939 році театрові було присвоєне ім'я Тараса Шевченка.
В роки німецько-радянської війни театр було евакуйовано в Уфу, потім в Іркутськ, де театр працював до 1944 року. В той же час частина трупи і театр продовжував працювати в умовах німецької окупації. Очільником театру був призначений німецький ставленик Брюкнер, що найменував театр "Великою оперою", заборонив виконання російської музики. Окрім німецьких опер ставив також італійські опери в українському перекладі Дмитра Ревуцького, і навіть деякі твори українських авторів дорадянського періоду. У повоєнні роки репертуар театру поповнювався творами радянських композиторів, значна частина яких були присвячені подіям становлення радянської влади.
Останні сезони Національної опери України були вдалими і успішними. На київській сцені в останнє десятиліття відбулися прем'єри опер "Турандот" та "Манон Лєско" Дж. Пуччіні, "Макбет", "Бал-маскарад", "Дон Карлос" Дж. Верді, "Норма" В. Белліні, "Любовний напій" Г. Доніцетті, "Алєко" С. Рахманінова, "Попелюшка" Дж. Россіні, "Іоланта" П. Чайковського, "Мойсей" М. Скорика, "Наталка Полтавка" М. Лисенка – найскладніших шедеврів оперного мистецтва.
3 
1
Коментарі