"Реклама в Києві в кінці 19 і на початку 20 століття активно розвивалася. Аматори і спеціалісти щодня писали нові оголошення і розвішували їх по вулицях. Розглядаючи такі артефакти епохи, можна добре уявити, що ж хотіли купити люди і що їм пропонували тодішні винахідливі підприємці, - розповідає Анатолій Кияшко, науковий співробітник Музею однієї вулиці.
Андріївський узвіз розростався, перші поверхи будівель займали власники бакалійних магазинів, майстерень і кафе. Всім необхідно було заявляти про себе, то ж вулиці Подолу з кожним роком все частіше обклеювали як мініатюрними клаптиками паперу, так і великими, яскраво розмальованими плакатами. Активно рекламувалися таким способом аптекарі, приватні вчителі танго, майстри з пошиття одягу. Так, запрошує скористатись своїми послугами "Справочное бюро Ивана Жлоба-Погорельского".
"Требуйте везде "Одобрин" М. Лебедева, который уничтожает совершенно мозоли и бородавки с корнем", - радить інша реклама. "Могу выслать важные сведения для мужчин" - каже третя. "Крім паперової, завбачливі продавці придумали писати рекламні тексти на деяких предметах побуту. Зазвичай - на речах, які спадали людині на очі дуже часто. Приміром, рекламу білизни писали чорною фарбою на білих попільничках, які стояли в ресторанах", - пояснює Анатолій.
Мило і засобі гігієни в Києві продавали в залізних коробках з малюнками квітів. В них вкладали рекламні папірці-буклети. Коли люди купували цигарки, в середині теж знаходили вкладиші, які хвалили виробника і заохочували купувати їх продукт частіше.
"Варто сказати, в ті часи люди вірили, що сигарети наносять шкоду здоров'ю не лише через тютюн чи шкідливі домішки. Згубний вплив вони мали й від неякісного паперу, з якого цигарки виготовляють. То ж виробники не скупилися на ідеї і писали на вкладишах у пачки приблизно так: "Врачи говорят, что курить — плохо, потому что бумага плохая. А у нас бумага — лучшая, поэтому и сигареты наши - лучшие".
На дні коробок з під-цукерок дітлахи знаходили вкладиші з малюнками: листівки з нотами пісень, з російськими й українськими народними казками. Продавали стилізовані міні-коробки для солодощів, які випускали у формі печива з назвою виробника.
"Кияни охоче розкуповували цукерки і шоколад кондитерської фабрики Валентина Єфімова. Це саме її за радянських часів назвали фабрикою Карла Маркса, а пізніше - "Рошен". Розташовувалася вона там само, де й зараз, біля Либідської. Стала відомою завдяки своєму шоколадному цеху, який виріс на основі цукрового заводу".
Були й оголошення, які зараз можна назвати соціальною рекламою. Над входами в житлові будинки вішали таблички: "Экономьте воду! Струйка воды толщиной в спичку дает утечку до 480 литров в сутки". До деяких видів реклами кияни ставились обережно, бо щодня з'являлись тексти сумнівної якості, бо часто їх писали "массы начинающих, иногда заурядных художников, литераторов, поэтов — художественная богема, ютящаяся на чердаках, пишущая стихи и рассказы на клочках грязной бумаги. Рекламу для шарлатана-фармацевта или фабриканта без труда составит студент-медик или опустившийся доктор", - писав у 1911 році дослідник реклами і економіст Григорій Циперович.
2 
1
Коментарі
1