Історики розповіли про кохання українців у давнину

До ХХ ст. уявлення українців про створення сім'ї базувалися на пошуку вигідного партнера. Найважливішим був майновий стан і посаг.

Про це йдеться у фільмі "Українські ловеласи" проекту "Історичної правди з Вахтангом Кіпіані".

"Навіть, якщо дівчина була потворною і відверто калічною, однак із добрим посагом, то мала більше шансів, що її засватає хороший господар. Селяни казали: "Добрі воли і гнилу корову повезуть", - розповідає кандидат історичних наук Оксана Кісь.

Чоловіки шукали багату дружину через газетні оголошення. Жінки хотіли виходити заміж за студентів університету, медиків та правників. Вважалось, що вони мають перспективне майбутнє. Шлюб тоді був життєво необхідним.

"Оголошення "митромоніальні", як тоді називали, або ж в дужках ще писали "женячка", коштували найдорожче. Наприклад, якщо за сповіщення про пошук роботи платили 10 грошей, то за ці – по 20 грошей за слово", – розповідає вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Софія Легін.

Поза газет знайомитись могли лише чоловіки. На танці чи світські вечори дівчата не могли приходити без супроводу.

"Молода дівчина,у жодному разі не могла сама іти на бал. Вона мусіла іти в складі батьків, родини. Батько не конче був при цьому, але мати обов'язково пильнувала, із ким і як донька танцює, як поводиться кавалер. Для жінок, які наглядали за молодими дівчатами, навіть придумали прізвисько "бабозвір" або "баба канапова", – розповідає директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки Іван Сварник.

У селах молоді люди могли взяти шлюб за години після знайомства.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Масляна середа: сьогодні йдуть пригощатися до тещі

"Батьки привозили дочок, дуже причепурених, гарно вбраних. Виставляли вздовж мосту, де вони стояли зі своїми мамами, а парубки ходили туди-сюди і придивлялися до тих дівчат. Котра була вподобана, розпитували про те та інше і, часом, в межах тієї ярмарки укладали шлюб", – зазначає Оксана Кісь.

Але вже і тоді серед українців ставалися любовні історії.

"Якщо бабусі будуть говорити, що "в наш час такого не було", все це неправда. Тоді і билися, і штрикали один одного ножем, і самогубством закінчували. До того ж, ставалось це, буквально, через якісь банальні образи – дівчина посварилася зі своїм коханим чи коханий її вдарив. Були й подвійні самогубства, коли люди не могли бути разом через певні обставини. Я читала про такий трафунок, коли дівчина мала вийти заміж за одного чоловіка, та кохала його старшого брата, у якого вже була сім'я. І це почуття було взаємним, тож вони виїхали за Львів і обоє отруїлися у машині", – розповідає Софія Легін.

До подружньої зради чоловіка ставилися із розумінням, а жінок за це суворо засуджували.

"Жінок вважали зрадницями, якщо вони мали якийсь зв'язок на стороні, а чоловіків – за умови, якщо у нього була не просто жінка на стороні, але і діти", – каже Оксана Кісь.

Зрада не була серйозним приводом для розірвання шлюбу.

"Церковне розірвання шлюбу було надскладною процедурою, до того ж, і коштовною. Та, фактично, подружжя не могло розійтися найперше через те, що їх об'єднувало спільне господарство", – каже Кісь.

×