Гюго напророчив незалежність України

7

26 лютого 1802-го народився французький поет і письменник Віктор Гюго. Він "Знедолені", "Собор Паризької Богоматері", "Людина, яка сміється". Напророчив незалежність України в поемі "Мазепа".

Був третьою дитиною в сім'ї генерала наполеонівської армії. Батько з матір'ю часто з'їжджалися – роз'їжджалися. Офіційно розлучилися 3 лютого 1818 року. Віктора виховувала мати в дусі вільнодумства. З батьком хлопчик почав спілкуватися після смерті матері - 1821-го. Варто відзначити, що батько викликав у нього захоплення і любов.

До 14 років юний Віктор уже написав дві трагедії. Але так їх не опублікував.

Крім письменницького таланту, майбутнє світило літератури мало і тягу до живопису. Малювати Віктор Гюго почав у 8-річному віці. Зараз в приватних і державних колекціях є близько 4 тис. його графічних робіт. Відома фраза, яку вимовив Делакруа на адресу Гюго: "Якби ти став художником, то затьмарив би всіх живописців сучасності".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іван Мазепа надихнув Гюго на створення нової течії в літературі

Коли письменника охоплювала чергова криза, він замикався в порожній кімнаті з пером і папером і творив повністю оголеним, щоб навіть одяг не міг його відволікати.

Перша збірка молодого поета "Оди й різні вірші", надрукована 1822-го, сподобалася королю Людовику XVIII: Віктор Гюго був нагороджений щорічною рентою в 1200 франків, що дало йому змогу одружитися з Адель Фуше. Вона була подругою дитинства Віктора Гюго.

Обом було 20 років. Перша дитина подружжя померла, друга дочка Леопольдіна вижила. Після неї народилися ще 2 дочки і двоє синів. Але друга дочка Дідіна, як ласкаво називав її Гюго, була його улюбленицею. Незважаючи на 5 дітей, стосунки у подружжя були холодними. Протягом 50 років письменника пов'язували любовні стосунки з іншою жінкою, колишньою актрисою Жюльєттою Друе, яку він називав своєю "істинною дружиною".

Він любив їсти пюре з стручкової зеленої квасолі.

У письменника була пристрасть до ніг. Віктор Гюго був фут-фетишистом. Це означає, що більше за все в жінках його приваблювали саме їхні ступні.

Віктор Гюго написав перший історичний роман у французькій літературі "Собор Паризької Богоматері" .

Дія книги відбувається в XV ст. Глухий горбун Квазімодо служить дзвонарем у готичному Cоборі Паризької Богоматері. Закохується у циганку Есмеральду. Пристрастю до красуні палає і настоятель головного храму французької столиці Клод Фролло. Вона ж любить капітана королівських стрільців Феба. Есмеральду оголошують відьмою і засуджують до смерті.

Письменник займався дослідженнями. Вивчав документи про середньовічний Париж. Відвідував будівлі, які збереглися з того часу. Зокрема — Собор Нотр-Дам на острові Сіте посеред Сенни. Познайомився з першим вікарієм храму — абатом Ежге. Священик писав містичні твори. Його визнали єретиком. Стає прототипом Клода Фролло.

В листопаді 1828 року Віктор Гюго підписав договір з видавцем . Передав йому на один рік право публікації роману. Винагородою стали — 4 тис. франків - теперішні $45,7 тис.

Протягом цілого року видавець намагався примусити Гюго працювати. Погрожував штрафом. Письменник створює лише короткі п'єси.

Перші рядки роману Гюґо написав 25 червня 1830 року. Та через два дні в Парижі вибухла революція. Вона зупинила письменника на шостій сторінці. Гюґо покидає свою квартиру, де за вікном ішли бої, і переселяється до тестя на спокійнішу вулицю. При цьому втрачає зошит із попередніми записами. Видавець, з огляду на цю обставину, дав письменникові останню відстрочку — до 1 лютого 1931 року.

"Треба було встигнути вчасно, — згадувала дружина Гюґо Адель. — Він купив собі пляшку чорнила й величезну куфайку із сірої вовни, в якій тонув із голови до п'ят. Зачинив на ключ свою кімнату, щоб не піддатися спокусі вийти на вулицю, і ввійшов у свій роман, як у в'язницю. Відтепер він покидав свій робочий стіл тільки для їжі та сну. Єдиною розвагою була годинна післяобідня бесіда з друзями, які приходили його провідати. Їм він читав іноді написане за день".

Гюґо писав, навіть не відчуваючи холоду: у грудні працював із відчиненими вікнами. Пляшка чорнила, яку письменник придбав першого дня роботи, закінчувалася. Останній рядок роману Віктор Гюґо написав останньою краплею чорнила. Був день 14 січня 1831 року.

Роман "Собор Паризької Богоматері" вийшов у світ 16 березня 1831-го. До кінця року він витримав сім видань. Популярний роман Віктора Гюго привернув безліч туристів і тим самим врятував собор від знищення. У передмові до книги автор сказав: "Одна з головних цілей моїх - надихнути націю любов'ю до нашої архітектури".

Його улюблена дочка Леопольдіна в 19 років та її чоловік Шарль Вакр потонули під час корабельної аварії на Сені. Молодша сестра, Адель, глибоко вражена трагедією, збожеволіла. Віддалившись на час від суспільства, Гюго став обдумувати план великого соціального роману під умовною назвою "Негаразди". Робота над книгою була перервана революцією 1848 року. Книга була надрукована 1862 року під назвою "Знедолені". Роман є одним з найкращих зразків романтизму в прозі. З першого видання "Знедолені" мали великий, світовий успіх: переклади на всі основні мови світу, численні екранізації та театральні постановки.

У віці 75 років Віктор Гюго видав збірник "Мистецтво бути дідом", на створення якого його надихнули онуки Жорж і Анна.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 184 роки тому вийшов роман Гюго "Собор Паризької Богоматері"

1829-го видав поему "Мазепа". Наголошував на відстані, що лежить між цінностями українського героя і західним читачем. Проте прагнення романтичного героя до свободи — це не єдина роль Мазепи Гюго. У першій частині поеми Гюго наголошує на зв'язку між людиною і природою, що її оточує — українською природою, хоча Україна не згадується протягом усієї подорожі. В останніх рядках першої частини Гюго повідомляє читача про майбутнє героя, а саме: одного дня його зроблять провідником України. Дикий скакун Мазепи помирає. Лише коли українця відв'язують від трупа, він спроможний досягти вершини — стати гетьманом.

Цей символізм Гюго розкриває у другій частині поеми. Він пояснює, що Мазепа — це символ митця, що прив'язаний до спини Генія. Митець намагається звільнитися від пут Генія, але не може. Геній відносить митця з реального світу. Природа перешкоджає цим скачкам, бо не розуміє митця. Політ Генія — тобто коня — несе митця з банального світу на межу ідеалу.

Віктор Гюго, будучи хворим, бере участь в параді на його честь. Тоді у нього розвинулася пневмонія і незабаром він помер - 22 травня 1885 року. Церемонія похорону тривала десять днів. В ній брало участь близько мільйона осіб.

1 червня труну з тілом Гюго виставили на дві доби під Тріумфальною Аркою, яку закрили чорним крепом.

Після пишного національного похорону прах письменника помістили в Пантеон. Як останню волю Гюго залишив п'ять речень, які він попросив опублікувати:

"Я залишаю 50 000 франків для бідних.

Я хочу бути похованим у їхньому катафалку.

Я відмовляюсь від промов усіх церков [на похоронах].

Прошу молитися за всі душі.

Я вірю в Бога".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Соборі Паризької Богоматері немає внутрішніх стін

Протягом 16 років літератор проживав у паризькому готелі "Роан-Гемен". Зараз в його номер вхід вільний. В цих стінах були створені "Знедолені". Тут же Гюго познайомився і завів дружбу з письменниками Ламартином, Альфредом де Вінья, Олександром Дюма, Бальзаком, Проспером Меріме і Шарлем Огюстеном де Сент-Бевом. Апартаменти перетворили в музей, в якому зберігаються рукописи та малюнки письменника, а також екземпляри найперших видань творів автора.

×