Більшість українців вважає стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг червоного та чорного кольорів офіційним прапором ОУН, в якому чорний колір символізує українську землю, а червоний – кров борців за свободу та незалежність України.
Ще здавна червоний та чорний кольори були популярними серед українців. Часто вони відображалися у вишиваному одязі, весільних рушниках, крашанках, писанках, глиняних глечиках. Проте певного ідеологічного значення ці кольори набули завдяки Українським Січовим Стрільцям під час Першої світової війни, адже УСС вишивали свій одяг у цій кольоровій гамі, а також співали пісень про "червоне й чорне".
Після бою в Потуторах із полку УСС залишилось кількадесят людей, які переїхали в тил до Вишколу у Розвадові та Коша у Пісочній. Вдень стрільці проходили вишкіл, а вечорами мали товариські сходини, на яких у листопаді 1916 року було засновано "Орден Лицарства Залізної Остроги" (ЛЗО) як наслідок "мінорних настроїв" січового стрілецтва. Ініціаторами створення Ордену були славнозвісний Іван Цяпка-Скоропад та Лев Лепкий
Ще один доказ використання червоно-чорного прапора Українськими Січовими Стрільцями наводиться у присвяченій Іванові Цяпці поемі "Скоропад", автором якої є Роман Купчинський:
Є й верхівець один між ними…
Вперед під'їхав… У руці
Щось, ніби прапор… Ради Бога!
Червоно-чорний… Що? "Острога"?!
Невже ж це лицарі, Стрільці!?
Дивіться ви!" Я подивився:
– "Так князю. Ти не помилився,
Червоний вдолі і вгорі.
Я навіть пізнаю здалека,
Що той їздець, то наш Лелека.
"Острога", князю. Лицарі!"
Далі в іншій частині поеми, Роман Купчинський пояснює значення кольорів Ордену:
Окличник "Л. З. О." Ревуха,
Що як гукав – боліли вуха,
Узяв у ліву руку щит,
Залізний, на краях пригнутий,
Стрілецькими майстрами кутий,
Що мав, немов би серця вид.
Довкола мав краски Закону.
Це краску чорну і червону.
Червона: радість, ярий дух,
Готовість жертви і відвага.
А чорна: сталість, ум, повага
І слово сильне, як обух.
Володимир Мороз у своїй статті "Прапор червоно-чорний – це наше знамено... Яким був стяг УПА?" зазначає, що після закінчення визвольних змагань ЛЗО не відновило своєї діяльності, але їх естафету перебрали пластуни. Отож, 1927 року був створений курінь старших пластунів "Орден Залізної Остроги" (ОЗО), який прийняв як ідеї стрілецького ЛЗО, так і традиції, зокрема червоно-чорну символіку та гімн. Ще раніше, 1922 року, виник гурток "Лісові чорти", який згодом оформився у найчисельніший і найбільш дієвий старшопластунський курінь. Його барвами (кольорами символіки) були чорний, жовтий (золотий) і червоний. Власне, прапор "Лісових чортів" знаний з пісні "Гей-гу, гей-га", написаної Тарасом-"Чачею" Крушельницьким, ймовірно, 1929 року:
Прапор червоно-чорний – це наше знамено,
Червоне – це кохання, а чорне – пекла дно…
Усі дівчата знають пекельні барви ці,
Забути їх не можуть… Чорти ми лісові!
Гей-гу, гей-га! Чорти ми лісові!
Зокрема, футболісти спортового товариства "Україна", найсильнішої української футбольної команда Галичини 1920-1930-х років, мали червоно-чорний однострій та емблему.
Але питання полягає в іншому: чи був червоно-чорний прапор офіційно закріплений власне за ОУН? Спробуємо навести різні версії та їх обґрунтувати.
На думку історика Володимира Мороза, у 1920-1930-х роках ОУН та її попередниця, Українська Військова Організація (УВО), використовували в діяльності національний прапор. 1928 року, з нагоди десятої річниці Листопадового Чину, націоналісти вивісили над собором св. Юра у Львові національний прапор з літерами "УВО". Згодом відбулося кілька процесів за вивішування синьо-жовтих прапорів із написом "ОУН".
З'явилась й перероблена версія пісні "Гей-гу, гей-га", де згадано ОУН, лісові чорти замінені на вовків, а червоно-чорний прапор – на жовто-блакитний (блакитно-жовтий):
Гей-гу, гей-га! Нам каже побідить.
Прапор блакитно-жовтий – це наше знамено
Блакитне наше небо і хвилі морських вод.
Тризуб Володимира в золоті жаготить
Пламенний меч Архангела – він завше побідить.
Гей-гу, гей-га! Він завше побідить.
Як впадеш у вовчу яму чи зловишся на дріт
На всі питання ката даєш один одвіт:
До ОУН належу, а вождем був Євген
І слава Україні лунає ген-ген-ген!
Гей-гу, гей-га! Лунає ген-ген-ген!
Зрештою, в прийнятому на початку 1930-х рр. гімну ОУН згадується про прапор націоналістів:
Доволі нам руїни і незгоди,
Не сміє брат на брата йти у бій!
Під синьо-жовтим прапором свободи
З'єднаєм весь великий нарід свій.
Крайовий провідник ОУН Микола Климишин, прийняв спеціальну директиву для членів та прихильників організації. Це було зроблено з однією метою – врегулювати використання національної та організаційної символіки.
"Про гімни і марші:
Організаційного гімну ОУН ще немає... "Зродились ми великої години" - це організаційний марш. На всіх публічних виступах чи академіях, святах, маніфестаціях співати завжди національний гімн "Ще не вмерла Україна" і не можна його заступати маршем "Не пора, не пора", ні "Зродились ми..."".
У тій же директиві ми знаходимо роз'яснення щодо прапору ОУН та його гербу:
"Про прапор і герб:
В справах національного і організаційного прапорів і національного гербу та знам'я Організації далі ще багато існує непорозумінь і непотрібних спорів. Тому ще раз подаю до зобов'язуючого відома:
1. Українським національним прапором являється прапор кольорів синьої і жовтої (синя вгорі, жовта вдолині), кольори і їх порядок устійнені рішенням Української Держави – Української Центральної Ради, яке зобов'язує всіх українців, коли не буде іншого вирішення Української Державної Влади в майбутньому.
2. Організаційним прапором ОУН являється прапор кольорів червоного і чорного (червоний з гори, чорний з долини). Значіння кольорів таке: червоний – кров, чорний – земля.
3. Українським Національним Гербом являється Тризуб в оформленні Української Центральної Ради (Тризуб Володимира Великого).
4. Організаційним знаком є:
Чорний рівнораменний трикутник підставою в гору, на ньому червоний хрестомеч, на хрестомечі – золотий Тризуб.
Над підставою буква "О", по лівій стороні знамени трикутника – буква "У", а по правій – "Н" (разом ОУН). Трикутник вміщений на золотому полі.
5. Порядок вміщування прапорів і гербу:
а) на першому місці завжди український національний прапор і національний Герб – Тризуб.
б) на другому місці організаційний прапор і організаційне знам'я.
в) в кімнатах на сцені і на бальконах: на лівій стороні національний прапор і національний герб, по правій організаційний прапор і знам'я (коли звернутися лицем до декорації або ввійти до кімнати з дверей).
Прапори порядку кольорів: жовтий на горі, синій на долині, герби, тризуби з мечем або хрестом — це партійні (мельниківські або гетьманські – католицькі) прапори і знамена, а не українські національні прапори і герби".
Слід зауважити, що організаційний червоно-чорний прапор використовувався не тільки у піснях, але і в реальному житті. Насамперед, під час різноманітних святкувань. Так, за словами Володимира Мороза, влітку-восени 1941 року червоно-чорний прапор можна було побачити під час масової акції насипання могил борцям за волю України, різних масових урочистостей, наприклад, свята державності в Рівному (27 липня), на честь Маркіяна Шашкевича на Білій горі (24 серпня), на Лисоні – горі стрілецької слави (31 серпня) та свята самостійності України.
Прикладом використання червоно-чорної символіки був похорон крайового провідника Волині і Полісся Володимира Робітницького. 28 серпня 1941 року вулицями Львова пройшов кількатисячний траурний похід. За повідомленням ОУН, домовина "козацьким звичаєм вкрита, замість китайки, прапором організації". Учасники процесії несли 86 вінків та "23 національні та націоналістичні прапори". Той день пригадує визначний член ОУН Микола Климишин: "Ось іде маленька групка людей, а над ними український націоналістичний прапор. Я його бачив перший раз, але я пізнав, бо був на одному з засідань Проводу, коли на пропозицію Степана Ленкавського той прапор був ухвалений, як проект прапора для вирішення другого Великого Збору ОУН. Коли та група людей зблизилася, я пізнав членів військового відділу. Прапор ніс поручник Олександр Кузьмінський. Це був похорон Робітницького - провідного члена ОУН".
Червоно-чорний прапор безперечно використовувався членами ОУН, але як доповнення до національного прапора. Ніде немає підтверджень тому, що революційний прапор підіймали замість національного. Підтвердженням цьому будуть спогади курсанта Підстаршинської школи ім. полковника "Коника" Дмитра Грицька-"Цяпки" про відзначення Свята героїв 1946 р. біля с. Воля-Володзька на Лемківщині: "24 травня 1946 року поляну освітили смолоскипи і почали сходитись сотні за сотнями і уставлятись в чотирикутник. Вийшла і наша сотня і стала на переді підвищення. На щоглах майоріли прапори – синьо-жовті і революційні червоно-чорні, а на середині був портрет провідника ОУН Євгена Коновальця".
На його думку, ОУН використовувала синій прапор з золотистим націоналістичним тризубом, де замість середнього зуба був поставлений меч, виконання відомого графіка Роберта Лісовського. 1941 року, коли стався розкол ОУН, бандерівське крило, яке проводило збір у Кракові, серед різних постанов прийняло, що запроваджує інший організаційний прапор – він мав бути червоно-чорним. Проте було вирішено, що для цього має бути затверджена окрема постанова. Але з початком війни бандерівське крило потрапило у неласку до німців і легальної можливості використовувати цей прапор не було. Тобто, ця справа не була доведена до кінця.
"Донині збереглось чимало графіки і гравюр, агіток і листівок, на яких зображено прапор ОУН(б) у червоно-чорних кольорах, але на них завжди присутня емблема. Багато оунівців та упівців не знали про існування червоно-чорного прапора, бо не сприймали їх бандерівськими кольорами, а частини ОУН, яка перебували за межами України, використовували трикутний червоний прапорець з чорним хрестом. Де-юре, червоно-чорний прапор ніколи не був закріплений за ОУН", - вважає Андрій Гречило.
Ще одним ймовірним доказом оманливого трактування революційного прапора може слугувати те, що 1964 року з'являється пісня "Два кольори", яка стає популярною в радянський час. Уявімо собі, що ця символіка кольорів все ж таки пов'язана із ОУН. Ймовірніше, автора слів цієї пісні Дмитра Павличка було б миттєво ув'язнено, а її текст залишився б нікому невідомий, адже той час характеризувався масовим психозом боротьби проти нової генерації української національної інтелігенції в усіх її мистецьких проявах.
Червоно-чорний прапор викорстовували ще задовго до створення Українських Січових Стрільців?
Ви, звісно, бачили картину Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану", яку художник почав писати у 1880 році. Ви не звертали увагу, як в тлі над головами козаків художник приховав на списах жовто-блакитні та червоно-чорні прапори? Два традиційних, історичних українських прапори.
Дослідники творчості Іллі Рєпіна та історики вважають, що цю картину можна віднести до правдивих документів, адже Рєпін завжди ставився до своїх картин історичного змісту дуже серйозно й співпрацював з фахівцями під час їх творення.
"Підтверджено, що консультантом художника, під час написання цієї картини, був знаний історик українського козацтва Дмитро Яворницький. Саме з експонатів колекції Яворницького Рєпін змалював велику частину амуніції, зброї, іншої козацької атрибутики (й звісно – козацькі прапори).
Ці кольори були притаманні українським козацьким хоругвам ще з початків Запорізької Січі. В середині XVII ст., після входження Гетьманщини до складу Російської імперії, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З тих часів жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських прапорах та клейнодах. Але тоді ще не було досягнуто єдності щодо прапора й червоно-чорні кольори також зустрічались. Впродовж XVIII ст. тривала уніфікація кольорів і зображень на стягах козацьких полків, поки цей процес не зупинила ліквідація Гетьманщини та знищення Запорізької Січі царською Росією... А вже з початком ХХ століття жовто-блакитні та червоно-чорні прапори знову повертаються – разом з українською державністю та новими козаками", – вважає Павло Берест, колумніст "Українського тижня".
Полотно Іллі Рєпіна детально досліджували мистецтвознавці, історики та філологи за вказівкою Олександра ІІІ на предмет достовірності кольорів знамен.
Російський філолог, знавець давніх пам'яток культури України Федір Євгенович Корш надав імператору свої результати досліджень: "Знамена казацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своему цветовому набору никаких иностранных веяний, а отображают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих князей Киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы, согласно повелению Императрицы Екатерины Великой. Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех давних времен".
Дивно, але Федір Корш не згадує про червоно-чорні прапори. Можливо він і написав свої припущення щодо цього, але ніякої інформації ми не знаходимо в офіційних документах. Перевірити це звісно можливо, але дуже важко, адже оригінал цього листа зберігається поза межами України.
Пантелеймон Василевський у матеріалі "Під якими прапорами сміялися "Запорожці" Іллі Рєпіна", наводить цікаві факти, пов'язані з купівлею імператором Олександром IIІ у Рєпіна його "Запорожців" для власного музею. Відомо, що він купив картину, заплативши за неї художникові "умопомрачительные деньги" - 35 000 карбованців сріблом.
Але перед тим, як купити картину, цар наказав, міністрові імператорського двору, щоб той через фахівців-істориків перевірив досконало історичну та етнографічну достовірність усіх речей на картині, її художню цінність. Цар цікавився також "політичним змістом" картини, чи, бува, в якихось атрибутах немає прихованих іноземних впливів, а особливо - в кольорах козацьких прапорів.
3 
1
Коментарі
1