Адвокат Антуан Рабле мріяв, аби його син Франсуа став священиком. Тож 1505-го 9-річний хлопець подався в науку до францисканського монастиря в містечку Сейї. Франсуа гарно вчився, оволодів кількома іноземними мовами, захопився філософією, математикою, астрономією. У 25 років він вирішує стати ченцем, але наукових занять не полишає.
Його дратують невігластво та фанатизм деяких братів-францисканців. Ті ж із підозрою ставляться до його захоплень. Хтось із ченців написав на Франсуа донос. При обшуку в його келії знайшли поеми Гомера, твори італійських та німецьких гуманістів й іншу заборонену в монастирі літературу. Зокрема й книги "великого грішника та боговідступника" Еразма Роттердамського. Усе конфіскували, Франсуа звинуватили в єресі й наклали сувору єпитимію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Людовик XIV хрестив старшого сина Мольєра
Життя в монастирі стало нестерпним, і Рабле вирішує тікати. Тоді єпископ Жоффруа д'Естіссак, який помітив талановитого юнака ще під час навчання, запропонував йому перейти до бенедиктинців. Там Рабле провів три роки. Д'Естіссак бере його своїм секретарем. Франсуа залишає монастир. З дозволу єпископа він займається медициною. Незабаром їде до університету міста Монпельє, де був найдавніший у Європі медичний факультет. Провчившись два роки, отримує звання бакалавра медицини. Переїжджає до Ліона і влаштовується в міській лікарні. Якось Франсуа налякав ціле місто: він стягнув з ешафоту труп повішеного й публічно анатомував його.
У Ліоні Рабле збирає народні оповідання про веселого та дотепного велетня Ґарґантюа. У цих пародіях на середньовічні лицарські романи висміяно світ лицарських подвигів, романтичних гігантів й чаклунів.
На початку 1532 року Франсуа видає книгу про пригоди сина велетня Ґарґантюа "Страшні й жахливі діяння та подвиги славетного Пантаґрюеля". Твір мав шалений успіх. Наступного року виходить його продовження — "Пантаґрюелеве пророцтво" — пародія на віщування тодішніх астрологів-пройдисвітів.
1534-го Франсуа стає особистим лікарем єпископа Жана дю Белле й у його свиті відправляється до Італії. Перебування при дворі папи надихнуло його на ще одну оповідь. Повернувшись до Ліона, він пише черговий том своєї епопеї "Повість про прежахливе життя великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля". У своїх книжках Франсуа Рабле висміяв усi вади тогочасного французького суспiльства: користолюбство священиків, корумпованість суддів, кпив із псевдовчених-філософів і навіть із самого Папи Римського. Тож невдовзі французька інквізиція заборонила твори Рабле. Побоюючись переслідувань, він знову їде до Італії. Три роки живе в Римі. Займається лікарською практикою, захоплюється ботанікою й археологією.
1537-го ненадовго повертається до Франції у почті кардинала дю Белле. Невдовзі стає доктором медицини. Завдяки кардиналові Рабле одержує королівський привілей на подальше видання своїх книг у Франції. 1542 року виходить повне видання його творів.
— Людині властиво сміятися! — виголосив Франсуа Рабле у зверненні до читачів на початку книги.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Станіслав Оріховський одружився в сані католицького священика
Та французькі інквізитори не зрозуміли його гумору, й авторові стало не до сміху. Книги вилучили з паризьких книгарень, звалили на міській площі та спалили. Не допоміг і привілей. Рабле знову залишає Францію й оселяється у німецькому місті Мец. Їдучи, залишає своєму ліонському видавцеві рукопис четвертої книги.
Рабле щастило на впливових та заможних покровителів. У січні 1551-го він повертається до Франції й отримує парафію у містечку Медон, поблизу Парижа. 1552 року виходить четверта книга його епопеї. На Франсуа знову посипалися доноси. Його звинувачують у вільнодумстві, єресі й неповазі до короля. Друзі радять йому сховатися. Рабле таємно виїжджає до Ліона. Аби заплутати переслідувачів, розпускає чутки, що його нібито заарештували й кинули до в'язниці.
За кілька місяців Франсуа повертається до Парижа і привозить із собою п'яту книгу. Але надрукованою він її не побачив: 9 квітня 1553-го Франсуа Рабле помер від серцевого нападу. За легендою, незадовго до смерті він одягнув сутану бенедиктинського монаха та сказав друзям:
— Я йду шукати велике "мабуть".
А потім додав зі сміхом:
— Опустіть завісу, фарс зіграно!
Поховали Франсуа Рабле на паризькому цвинтарі святого Павла. Його остання книга вийшла лише через 12 років після його смерті.
Анатоль Перепадя перекладав "Ґарґантюа та Пантаґрюеля" 20 років
Перше повне українське видання "Ґарґантюа та Пантаґрюеля" у перекладіопублікувало 2005-го львівське видавництво "Кальварія". Працював він над твором 20 років — майже стільки ж, як Франсуа Рабле витратив на його написання. Одразу після виходу книга стала раритетом: було випущено лише 600 екземплярів. Кожен був ручної роботи. У друкарні "Книгодрук" піді Львовом книжки "одягли" у напівшкіряну палітурку, а потім поклали до обклеєної тканиною коробки.
6 
1
Коментарі
Гм…Якби щирість абсолютною більшістю з нас цінувалася більше,ніж щире золото,то не в декого б почалися корчі,а їх би усіх покорчило, і ми не переймалися б тим,що нам бракує аналогу російського слова ''вор''
Друже!Схоластика – не мій козир
Я завжди щирий – пишу,як і думаю!Інколи у мене можна знайти протиріччя між тим,що я писав колись,і як я думаю зараз.Але ж людина – жива істота,а не запрограмований робот! Тому її бачення сьогодення може змінюватися в залежності від зміни дійових осіб,що мають вплив на сьогодення.Звичайно,якщо сьогоднішнє бачення не різниться кардинально від вчорашнього… Інакше – це вже ''флюгерство''…
З другою половиною Вашого коментаря абсолютно згоден.А на першу – відповів нижче
…Як приємно було чути від мого суржикомовного оточення,коли мене всі вони називали щирим українцем! Я принципово не вживав російської,більше того,волюнтариським рішенням провів насильницьку українізацію свого колективу,де мені пощасливилось бути керівником.До їхньої честі,ніхто з-понад 30-ти людей з вищою та середньою спеціальною освітою не сприйняв це в багнети(1985-й рік),а одностайно,за одним лише винятком!,підтримали моє нововведення.
Звичайно,мовних казусів вистачало,але з яким задоволенням вони опановували діловодство українською! ''На жаль'',до рангу ''запеклого'' в їхньому розумінні я не дотягував,бо - з ''Западної''.А там всі - ''бандери'' і всі ''балакають по-бандерівськи''.Мені своїм правом так називатися ''не поступився'' корінний степовик,наш колега з обласного центру - він, ще задовго до моєї появи серед цих фантастично чудових,щирих і відвертих людей, скрізь послуговувався лише материнською мовою,навіть тоді,коли їздив у відрядження до Москви.Саме за це його й назвали запеклим українцем.
Що ж до того,що я назвав наших інтернет-колег ''запеклими'' українцями,то я й справді це слово вжив з іронією – нині,коли тебе не викликають в КГБ за те,що на державній службі ти користуєшся своєю рідною,я не зовсім розумію тих,хто пише полум'яні коментарі на захист своєї мови – ворожою і,водночас,вимагає від влади українізації.Погодьтеся,що трохи нелогічно.Тому,я не вважаю,що шкідливо починати із себе…Шкідливо – НЕ починати…
Гм…Власне,ця полька має рацію.Шкода,що не всі цього розуміють в Україні.Навіть ''запеклі'' українці свої коментарі на різноманітних сайтах переважно пишуть на общєпонятном…Якась трохи викривлена ''боротьба'' у них виходить за Україну та її цінності…